Тривожний місяць вересень
- Автор: Смирнов Виктор Васильевич
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Тривожний місяць вересень». Краткое содержание книги:
По мотивам роману в 1976 р. на студії Довженка знято фільм.
Усі знали, Глумський слів на вітер не кидав, а те, що сказав, зробить, навіть якщо воно йому на шкоду. Це була не пуста погроза. Надто багато стояло в очах-щілинках. Він надивився сьогодні на зруйнований заводик, на Семеренкова, Кривендиху. Вія багато на що надивився відтоді, як німці прошили автоматними чергами його сина.
— Цебто як пристрелите? — Варвара розгублено глянула на мене. З очей у неї зникла поволока, матовий сливовий наліт. І гудзики на жакеті заходили ходором. — Цього не можна. За законом не має він ніякого права… Скажіть йому, Іване Миколайовичу!
Глумський дивився повз нас. Одна рука з широкою червоною долонею звисала майже до підлоги, друга підтримувала карабін.
— За законом, звичайно, не належить, — пояснив я. — Проте допильнувати я не можу, попереджаю!
І це була чистісінька правда. Я не міг боротися з Горілим і одночасно охороняти Варвару.
— Ви ж голова, — спробувала Варвара урезонити Глумського. — Ви ж відповідатимете!
— Коли спитають — відповім, — одказав Глумський. — А пристрелю тебе сьогодні ж.
Варвара обвела поглядом його руки, сутулі плечі, ремінь карабіна. В обличчя вона не наважилася глянути. Нічого приємного для неї в тому обличчі не було.
— Давайте олівець, — сказала Варвара.
— Пиши акуратно, рівно, — попередив я. — Усе точнісінько так, як і раніше.
Вона знову зиркнула на Глумського.
— Добре, — згодилася вона.
Я почав диктувати, а вона старанно, закусивши губу, виводила рівненькі рядки:
«Климаря вбито. Капелюх ночує в Антоніни. Семеренкова привезли пораненого. Потім помер. «Яструбкам» показав місце, де заховав гроші. Викопали два паперові мішки. Усе село бачило. Кажуть, пошлють по Сагайдачного підписувати акт. Потім повезуть у район. Про прибуття сил а Ожина не чути. Гроші охороняють «яструбки». Коли повезуть, напишу завтра. Твоя подруга Ясонька».
Наш план було схвалено остаточно, коли ми а Глумським стояли коло мазанки Семеренкових і похоронні голосіння долинали відразу з двох боків. Я бачив Антоніну. Вона заціпеніла над батьковим тілом. Не плакала навіть. Бліда, випростана; біля краєчків великого рота, що розтягнувся ниткою, застигли дві незнайомі мені зморщечки, два вертикальні рядки.
Вона тепер зосталася зовсім сирота. І старша сестра, я знав, уже не вернеться додому.
Глумський, уткнувши міцне підборіддя в комір сукняної куртки, ворушив щелепою. Ми мовчали. Кожен розумів, що коли зараз Горілому дати спокій, він, можливо, назавжди залишить ці місця. Ущухнуть нарешті постріли, перестане литися кров.
Та Глумський сказав:
— Треба добивати Горілого. Не буде нам спокою на землі.
Ми подалися до Варвари, взявши з собою і Попеленка. Було ясно, що бандюги, діставши від Варвари записку, постараються захопити гроші. До села, де організовано оборону, вони тепер не підуть — ждатимуть «транспорт» на шляху, в засідці. Але разом з нами непомітно, лісом, йтиме група бійців. Для цього мені треба буде вирушити по допомогу в райцентр. Я не мав сумніву, що Гупан, дізнавшись про все, виділить хоча б п’ять автоматників.
Ми кидали Горілому гачок з наживкою. Проте колишній поліцай зовсім не був дурною рибкою. Щоб зважитися на рішучі дії, він мав остаточно пересвідчитися, що ми знайшли гроші. Нас могла виручити тільки одна людина — Сагайдачний.
Я уважно прочитав Варварину записку. «Кажуть, пошлють по Сагайдачного підписувати акт. Потім повезуть у район…» Почерк нічим не відрізнявся від першої записки. Я надірвав на аркушику правий верхній ріжок.
— Прочитай, — сказав я. — Усе правильно? Повірять?
Вона прочитала. Промовила, косячись на Глумського.
— Усе правильно! А повірять чи не повірять — не знаю. Самі думайте.
Вона була розгублена. Розуміла, що, незважаючи на перевагу Горілого в силі, ми не боїмося, а викликаємо його. Хоч Варвара й не розуміла гри, яку ми затіяли, інтуїція підказала їй, що з нами треба рахуватися, як з реальною й стійкою владою. Ось чому, поміркувавши, вона запобігливо звернулася до Глумського:
— А може, цією запискою я вам дуже допоможу? Це врахують чи ні? Ви ж проти мене не маєте зла, ні?
Попеленко виніс Гнатові ватянку. Записка, ретельно загорнута в прогумовану обгортку, лежала у потайному клапані.
Гнат надів ватянку, дістав дружнього штовхана в спину і, закинувши на плечі порожній мішок, подався з хати. На прощання він озирнувся, глянувши на Варвару, усміхнувся і заспівав одну із своїх безглуздих пісеньок. Він заквапився до УРу. Там на нього чекають «приятелі». Вони нагодують його в жарко натопленій землянці і, теж по-дружньому штовхнувши в спину, вирядять назад, у Глухарку. За спиною в дурника буде важкий мішок з лісовими трофеями. Саме такого Гната — «вони весілля відгуляли — а там уже було що пить» — зустрів я колись на старому Мишкільському шляху.