У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий

Утіха від одержаних листів Ліди і Гриця та арешт професора Данька на якийсь час заступили думки про Лавру. Вона також змінилася, — як і інші жінки в клініці, вдягла чорну косинку на знак трауру, доки новий головлікар категорично не заборонив їм отієї демонстрації. Лаврі не вдалося закінчити намічених вливань Янчукові, бо вони були відмінені, але вона зуміла вже при новому головлікареві зробити ще три таємно від нього.

Якогось дня комісія з військових медиків виписала Янчука з клініки разом з іншими, як уже транспортабельних, та перевела їх у госпіталь. Петро був лише з патерицею, бо новий головлікар не дозволив йому взяти з собою милиці. В машині супроводжувала виписаних таки Лавра, тож вони з Янчуком обмінялися адресами. Вона дала материну, а він — сестрину, бо обоє не знали, де будуть в подальшому. Правда, Лавра сподівалася перевестися до Харківської лікарні, звідки до матері їй було рукою подати.

Тільки в госпіталі Петро зрозумів, що значила для нього клініка та її персонал, ким були в його долі професор і Лавра. Він попав дванадцятим у палату до тих, хто за станом здоров'я мав бути комісований та виписаний. Харчування в госпіталі було звичайним і явно недостатнім. Та найболючішими були байдужість лікарів і сестер та відчуття своєї «нахлібності» й обтяжливості. Янчукові особливо дошкуляли й тутешня матірщина, навіть більше, ніж голод, та щоденні політбесіди, з яких він зрозумів, що в буржуазній Румунії бессарабські молдавани та буковинські українці терплять національний гніт, а трудящі Прибалтики зазнають визиску і виступають проти буржуазних урядів, домагаючись відновлення радянської влади...

Трохи більше, ніж через тиждень, не отримавши в госпіталі жодного лікування, Петро був перекомісований разом із багатьма іншими «фінляндцями», переведеними з клініки. Він отримав білий військовий квиток, списані білизну, штани, гімнастерку й черевики з обмотками, сухий пайок на добу і проїзний талон на дорогу до Черкас у загальному вагоні. Відбулася перекомісія метушливо і пришвидшено, виглядало так, ніби госпіталь збавлявся калік, як утриманців. Янчукові милиць так і не дали, а коли б не десятка, подарована йому при прощанні Лаврою, він був би викинутий на вулицю жебраком, хоч саме так фактично й виглядав.

Поїзд його мав прийти аж уночі, а вивели його з госпіталю після сніданку. Петро найняв за два карбованці візника і подався у клініку, але не заставши там ні Лаври, яка поїхала до хворої матері, ні Зіни Сергіївни, що була заарештована, завернув до будинку Зіни Горбач, та й вона ще не повернулася з навчання в Харкові. Тож Янчук ще за два карбованці направив візника в музичну школу в надії розшукати там Варю Чмих, але і її не знайшов, і врешті — до університету, щоб спробувати дізнатися щось про Михайла Ароновича Крона, професора-однопалатника. Там він відпустив візника, сів на лавиці і з'їв шматок хліба з оселедцем.

Під університетом Петро просидів довгенько, згадуючи, як вони із Грицем Бойком попали у конференц-зал та як їх випровадили звідти, роздумуючи про свою долю-недолю і подальше життя, врешті вирішивши поїхати спершу в Ліски, щоб погостити там у товариша, підхарчуватися та позичити трохи грошей, дізнатися про навчання в університеті, Лесю та Оленку. На Янчукове щастя, на його лавицю згодом підсіли дві студентки, і він насмілився запитати їх про професора.

— Крона? — притишено перепитала одна з них. — Михайла Ароновича? — зробила вона великі очі.

— Його, а хіба що?

— Він арештований, і тобі краще про нього не згадувати, — відказала друга, уважно оглянувши Петрову уніформу, а найпаче порвані черевики.

Студентки тут же й пішли до корпусу, а Петро, вияснивши своє, взявся виглядати фіакра біля дороги. Порожній тарантас трапився йому швидко, візник запросив до вокзалу півтора карбованці, і Янчук на свій проїзний талон щасливо поїхав у Ліски, де спершу натрапив на Грицевого батька при вокзалі, а потім із Грицем опинився перед очима його матері удома. Спочатку вона оніміла, згадавши, яким він гостив у неї в недалекому минулому, а потім взялася з порога перевдягати його у синів та чоловіків одяг.