У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий

— Тепер уже марниця, хоч і ще надовго таки, — Петро коротко переказав, що з ним відбулося на фронті і по ньому.

— Справдилися, милий мій, слова енкаведиста того — довелося тобі перенести стільки горя, а мені таки пошкодувати, що грубіянила йому... Та вертайся на працю, бери відпустку на заліки й сесії, їдь на семінар, про який Атанасову дзвонив Корній Юхимович Сарима, і входь помалу в свою колію... Я ось принесла тобі трохи грошей на прожиття й дорогу, візьми як дарунок від щирого й люблячого тебе серця, — поклала купку чепурно завинених троячок перед господарем.

— Гроші, Югино, маю на перші дні, то не можу взяти! А ще знаючи, що ти й Ліді допомагала... Чуюся в боргу перед тобою! — Петро намагався відмовитись.

— Не ображай мене! Як прийшло, так хай і піде! Не із зарплатні дарую... Хочу тебе про інше спитати: яке тобі лікування потрібне? Кажеш же, що з ногою надовго...

— Повної виліковності, як я зрозумів, мені не досягти, а от часткової можна — спортом і витяжними ваннами.

— Які вони, ті ванни? Я б їх за тиждень спорудила в якомусь із санаторіїв.

— У військовиків є, але військкомат мені відмовив, не дав направлення.

— Це така тобі плата, що кров проливав і скалічився?! Тільки в нас таке можливе! Та не впадай у відчай, я домовлюся із Христо Аноловичем, буде тобі ванна! Маючи перепустку на роботі, ти зможеш відвідувати її у військовиків...

Говорили ще чимало про все, що відбулося, і в державі також. Петро мимоволі зауважив у судженнях Югини гостру критику системи й устоїв і звернув її увагу на це.

— В тому є чимала частка і твого впливу, адже, зустрівши тебе, я стала помічати обставини і факти, повз які раніше проходила, не замислюючись. Я із вдячністю констатую, що маю тепер своє бачення, свою осібну думку й індивідуальність... Безумовно, я не хочу відмовлятися від привілеїв, бо ж як ними не скористаюся я, то послуговуватимуться інші, що сьогодні в нас норма, а не аморальне відхилення, — вона висловилася нецензурно. — І надалі, гадаю, як ти не проти, нам слід берегти твою, як кажеш, цноту, а отже, відновлюй здоров'я, зганяй оту землистість із лиця, вправляйся, лікуйся, але й мене вгамуй якось по змозі, не дуже відкладаючи, бо ж зачекалася тебе, направду до хворобливості... Квартиру твою звільнили, там уже робиться побілка й умеблювання, до завтрашнього вечора все має бути готове для твого замешкання. Я над тим наглядаю... А коли ти думаєш вийти на роботу?

— Завтра чи позавтра.

— Рижов проклинає твою появу, Клара Гнатівна уже з ним замучилася, тож тішиться, що ти є, знаю від Віруні, сам Атанасов і решта працівників чекають на тебе, — зітхнула гостя й підвелася зі стільця. — Мені, мабуть, пора й честь знати, — роблено посміхнулася вона, осмикуючи спідницю. — Дозволь мені тебе поцілувати до зустрічі у мене вдома при першій твоїй можливості, — обдала вона Янчука дорогими парфумами і збудливим подихом, упившись у його вуста. — Тяжко й нам, як бачиш, — не знати й на що натякнула на відхід.

— До зустрічі! — обдарувавши трояндами, Петро попрощався з дорогою гостею, провівши її поглядом від фіртки аж до закруту вулиці...

Гаряче пекло сонце, тож Петро вернувся в хатню прохолоду, обімлілий чи то від радості, чи від гризоти, а чи й від вдячності. Порахувавши залишені Югиною гроші (було їх аж сто п'ятдесят карбованців), він вирішив розрахуватися ними з Бойками, як поїде на семінари й сесію і зустрінеться там із Грицем. «Запобіглива, уважна, ощадна, по-дитячому щира, простодушна, віддана й вірна, відверто-чесна... хоч чимось і нагадує „чувих“ та „марух“ із отого Кубанського гроту... Невже на заміж сподівається?» — питав себе Янчук, сховавши гроші і готуючись відвідати Кирила, Романа, Леоніда та тепер аспіранта Василя Григораша...