Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий
У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий

Электронная книга - «У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий». Краткое содержание книги:

Андрій Химко — автор уже виданих історичної трилогії про славетного кошового Війська Запорізького Івана Сірка «Засвіти», «Між орлами і півмісяцем», «Під Савур-могилою» («Радянський письменник», 1990, «Український письменник», 1992, 1993), епічної поеми-легенди про наших давніх пращурів «Анти» («Відлуння-Плюс», 2002), автобіографічної трилогії про становлення українського патріота всупереч радянській владі «У пазурах вампіра», I-й блок якої «Шляхами до прийднів», що побачив світ у 2008-му, охоплює період від ліквідації Чигиринської і Холодноярської республік через суцільну колективізацію і моторошний Голодомор (не лише в Україні а й на Кубані до повного згортання українізації і до необмеженого сталінського терору.
Пропонований ІІ-й блок «По відродженні» познайомить читача не лише з відомими літераторами Гомоном, Лебеденком, Недолею, Осьмачком та Чигирином чи акторами театру Гірняком та Добровольською, а й із метрами української поезії Малишком та Рильським (як із близько сотнею їх сучасників не тільки у столиці чи рідному місті а і в Ізюмі чи Воронежі під Харковом чи Полтавою), не лише з мирним життям черкаських виправної школи-колонії для малолітніх чи курортоуправління «Соснівка», а й із воєнними поневіряннями головного героя — на фінському фронті і при відступі Червоної армії в 1941-му аж до Дніпропетровська.
У № 2 часопису «Холодний Яр» за 2008-й у серії «Незабутні» були надруковані вибрані поезії Андрія Химка, а взагалі їх –кілька збірок («Інтими», «Ключі й кличі», «Реліквії», перекладів «З чужого поля»), які ще чекають на видання…
1 ... 91 92 93 94 95 96 97 98 99 ... 143
Перейти на страницу:

Янчук переконаний, що тепер, коли він став калікою на фронті, куди був покликаний без його на те згоди і де йшов на смерть в ім'я деспотії, до нього нікому немає діла, як і до пів-мільйона тих, кого там покладено у снігах. А смертопровідців не лише не покарано, а навпаки нагороджено, як і їх царських попередників, що височать монументами й пам'ятниками на землях, ними поневолених. Де ще так близько сходяться протилежності: гасла про волю народів і їх повне безправ'я в неволі?!. Що довше Петро слухав радіо, то певніше доходив висновку, що всі передачі сфабриковані й підтасовані на догоду божевільній імперності держави, для якої народ був слугою, а не навпаки.

Якось після сніданку і процедур Янчука навідала Лавра.

— Принесла тобі ще трохи суниць, — після привітання поклала на тумбочку згорток із паперу.

— Де ти їх береш?

— З теплиці вони, а хіба що? — втупилася в очі Петрові, розчервоніла, аж ластовиння погустішало ніби.

— Хочеш мені душу просвердлити поглядом? — утішився Янчук її приходом.

— А таки хочу!

— Для чого?

— Цікаво бачити, як ти не при собі буваєш, прочути твої болі, і фізичні, й душевні... Минулого разу я щось про партію бовкнула, то забудь! — присіла на ліжко. — Чи ти не радий мені?

— Чому не радий? Радий дуже, дякую тобі! Але все-таки, хто ти?

— Баба моя — Яга, мати — відьма, батько — Кощій Безсмертний, подруга — Василина Прекрасна, а я між ними — мавка, руда, ряба й окасто-зобаста... Маю недостатність функції вилочкової залози, тож п'ю йод, крадучи його у клініці...

— І допомагає?

— Звичайно, бо безкоштовний!.. А ти, бачу, все роздумуєш, чому це нагорі — влада тьми, а внизу — тьма влади, чому у вістях немає правди, а у «Правді» — вістей. Це небезпечно, а ще тепер, коли професора викликають органи... Не дивись так, бо ще до гріха мене доведеш!

— Професора? Органи?

— Тс-с-с! Тільки між нами!

— Певно! Розкажи, що знаєш! — притишив Петро голос, стривожившись не на жарт.

— Військова таємниця. Та не впадай у відчай! З ним, гадаю, нічого не станеться, а ти тепер і без нього на ноги станеш, якщо, звичайно, не припинятимеш масажів, процедур і вправ, хоча для тебе і сидіння та ходіння на милицях — уже прогрес, адже функції відновлюються...

— Що там у світі робиться?

— Є вже редиска, достигають черешні... Йде підготовка до битви за урожай... Будемо визволяти Бессарабію, Буковину і, напевне, Прибалтику, простягаючи руку помочі тамтешнім трудящим...

— Чула чи фантазуєш?

— Телепатія, брате, і передчуття, індукція з дедукцією... Неясно висловлююсь? Як умію! — сльози блищать у її очах, від чого вони враз ніби більшають. — Даруй, мушу побути одна! — схоплюється раптом, лишаючи Янчука в розгубі.

«Що це з нею? Чого вона? Може, хвора? Може, це так її зобастість проявляється... Уста тремтливі, ніздрі рухливі, дотепність вражаюча... — подумав Петро розгублено, шкодуючи дівчину. — Закохалася в професора? Не в мене ж! А кажуть, усе між людьми давно спізнане... „Розвіюю почуття, кристалізую натуру між викладачами й студентами, на самоті їх акумулюючи й ними збагачуючись“ — згадав жартівливі слова Лаври, мовлені нещодавно. — Чудасія! Але якась драматична й чимось печальна...» — зліз із ліжка, став на милиці і почав уперто ходити по палаті Янчук.

А сталося ось що. Якщо Лавра для немічного Петра була духовною розрадницею і помічницею при його недузі, то він для неї — здорової й повної сил — поволі став невідхильним сполохом душі й особливо тіла. Все почалося непомітно з її банального жалісливого і вселюдського милосердя до тяжко пораненого бійця, майже безнадійного, що довго не приходив до себе. Потім при масажуванні вона відчула якийсь ніби струм від його немічного тіла при тортурах, муках і болях. Пізніше між ними все частіше стали зав'язуватися розмови. Згодом Лавра, крім співчуття, стала проявляти небайдужу цікавість до хлопця, яку ховала за манірністю, хизуваннями і грою в ерудицію, аж поки не піймала себе на досі незнаній прив'язаності до нього через отой струм від його тіла, що при дотиканні передавався їй благодаттю надовго, аж навіть як приходила додому. Та благодать кидала її тіло то в жар, то в холод при збуреннях душі, і Лавра врешті зрозуміла, що хоч і на три роки старша, а закохалася в хлопця «по самі вуха» й ладна сама лягти трупом, тільки б він став здоровим. Про подібне явище серед медиків вона чула від професури, але що воно торкнеться її особисто, ще й так глибоко, вона не могла й допустити і, хоча й глузувала із професійної «контактної» закоханості, все більше підпадала під її запальний вплив.

Три доби не появлялася в Янчуковій палаті Лавра, три дні не робила масажі в Зіна Сергіївна, хоча приходила до Петра, примушуючи його годинами ходити по палаті на одній милиці і навіть на патериці. На четверту добу, на неймовірну його радість, Лавра нарешті з'явилася.

— Добридень! — привіталася вона з порога. — Ось тобі Надсон, як обіцяла. В оригіналі і в перекладі Старицького. Ділися з ним своїм песимізмом, але не забувай, що поступом людство завдячує тільки оптимізмові. А забарилася, бо хворіла нічогонеробством та шукала замовляння... Між іншим, можеш тішитись, я все вигадую нагоду, щоб зайти до тебе, побачитись, словом перекинутись. А ті хвилини мого спалаху... Пробач мені! Всі ми суб'єктивні. Все розумію, але вимірюю значно старшим чиїмось чи своїм егоїстичним мірилом, а треба б твоїм. Різниця розумінь неминуча, а ще коли врахувати, що, як твердять знавці, навіть серед однолітків дівчата завжди старші од хлопців, а я ж на три з гаком роки прожила більше від тебе, то й поміркуй.

— По-перше, надзвичайно вдячний тобі за Надсона, а по-друге, я таки справді не розумію твоєї поведінки і хвороби!.. Журився твоєю відсутністю в моїй палаті, — був щирий Янчук у зізнанні.

— І ти справді не бачиш у мені нічого осудливого? — дивувалася Лавра. — Я ж причинна!

— Не бачу й не осуджую!.. Як твоя ласка, присядь на ліжко та заступи мені сонце у вікні, — аж молільно припросив Петро дівчину.

— Дивина! У тобі, Петре, є якась вольова наказовість, якій я безсила перечити, якийсь магніт, якого бракує іншим і який мене притягує... Зіна Сергіївна призналася мені, що робить тобі масажі в задоволення собі, не відаючи, як то пояснити, а масажує вона хворих уже дванадцять років. Не буду критися від тебе, хоч ховаюся з тим від усіх, я також отримую задоволення, якого не описати! — примовкла Лавра. — Та я прийшла до тебе, бо підганяло мене інше. Професора Данька напевне заарештують, його тримають на допитах цілодобово, і по всьому він приходить у клініку зовсім висотаний. Про нього допитують і Зіну Сергіївну, обвинувачуючи її в інтимних зв'язках із ним, що, звичайно ж, є кричущою брехнею, яка обурює всю клініку, — стишила голос Лавра. — Якщо його не стане, то я пробуду в клініці лише доти, поки ти будеш тут, тобто недовго... Я випросила у професора двадцять уколів кальцію із аскорбінкою та стільки ж глюкози та миш'яку під шкіру. Буду вливати їх тобі щодня, і почнемо вже сьогодні після масажувань, — звелася з ліжка. — Професор велів тобі ходити на одній милиці або на костурі не менше десяти годин щодня і набиратися сил, бо тебе переведуть у госпіталь, а там підсиленого харчування не буде... Піду прийму чергування і скоро повернуся...

1 ... 91 92 93 94 95 96 97 98 99 ... 143
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)