Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Зрозуміло, лиш надзвичайно рідкісне захворювання може викликати з досягненням зрілого віку такі значні й глибокі зміни в будові людського тіла, включно з деформацією кісток черепа, однак видимі наслідки захворювання не дозволяють судити, які зміни відбуваються у хворому організмі загалом. При цьому, за словами юнака, дуже важко скласти більш-менш цілісне уявлення з цього приводу, нікому ще не вдалося — незалежно від того, скільки часу він живе в Інсмуті, — налагодити дружні стосунки з кимось із місцевих.

Хлопець був глибоко переконаний, що багатьох значно потворніших за найстрашніших із тих, хто хоч зрідка, але з’являється на людях, узагалі тримають під замком окремо від усіх. Час від часу до людей долітають дуже дивні звуки. Кажуть, що перехняблені портові халупи на північ від річки з’єднані між собою підземними тунелями, що дозволило перетворити їх на справжнє кубло таких неймовірних почвар. Незрозуміло було, яка чужинська кров — якщо така справді була — тече в їхніх жилах і чому саме вони стають такими. Часом вони переховували найпотворніших, коли до їхніх домівок навідувались урядові чиновники або хтось із приїжджих.

За словами мого співрозмовника, не було жодного сенсу розпитувати місцевих. Єдиний, хто інколи підтримував подібні розмови, був старезний, хоч і непогано виглядає, дід, що живе у халупі на північній околиці міста і збавляє час, тиняючись біля пожежної станції. Цей сивий стариган на ім’я Садок Аллен мав дев’яносто шість років і славу міського п’янички без клепки в голові. Тип він був доволі дивакуватий і вельми потайливий, до того ж постійно озирався через плече, наче когось або чогось побоювався. Тверезий, він категорично відмовлявся балакати з чужинцями, але не здатний був відмовитись від частування, а вже як заллє очі, то починає пошепки переповідати божевільні байки зі свого життя.

Щоправда, з таких бесід можна було винести лише мінімум вартої уваги інформації, адже всі його історії скидалися на маячню божевільного, повну загадкових і уривчастих натяків на неймовірні дива й жахи, породжені хворобливою фантазією. Ніхто йому не йняв віри, а ще й місцевим не подобалось, що він, бувши добряче напідпитку, нерідко веде бесіди з чужинцями, а тому було досить небезпечно з’являтися з ним на людях і, тим паче, розпитувати в присутності сторонніх осіб. Мабуть, саме від нього і пішли усі ті дикі чутки й пересуди, які вже чимало років ворохоблять людей.

Дехто з приїжджих також час від часу розповідає про усіляку чортівню, але, беручи до уваги байки старого Садока і потворність аборигенів, привидітись тут може що завгодно. Ніхто з «нових» городян не зважувався виходити з дому проти ночі, усі просто знають, що цього не варто робити. До того ж уночі на вулицях темно, хоч в око стрель.