Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Марші і три інші «аристократичні» родини — Вейтси, Джилмени та Еліоти — жили дуже усамітнено. Вони мешкали у величезних садибах на Вашинґтон-стріт, а декотрі, чия відразлива зовнішність не дозволяла з’являтися на людях, — у потаємних схованках. Час від часу тільки повідомляли про їхню смерть.

Попередивши, що міські дороговкази і написи давно віджили своє, продавець люб’язно погодився накреслити для мене щось на кшталт плану міста і позначив найвизначніші місця. З першого погляду я зрозумів, яку неоціненну послугу він мені зробив, і поклав карту до кишені зі словами щирої вдячності. Обшарпаний місцевий ресторан мені одразу не сподобався, тож я накупив сирних крекерів та імбирних вафель, аби пізніше пообідати. Надалі я планував походити головними вулицями, переговорити з кимось із немісцевих, як пощастить, і сісти на автобус до Аркгема о восьмій. Саме місто, на мій погляд, було чудовим зразком цілковитого занепаду суспільного життя, але я не був соціологом і вирішив обмежитись дослідженням архітектури.

От я і почав свою системну, втім, дещо безладну подорож вузькими і похмурими вулицями Інсмута. Пройшовши через міст і повернувши в бік гуркоту нижніх водоспадів, я опинився поруч із фабрикою Марша — на диво тихою як на таке підприємство. Корпус фабрики стояв на самому краєчку урвища поруч з мостом і неподалік перетину кількох вулиць, що, як мені здалося, свого часу був центром громадського життя. На зміну йому після Революції прийшла нинішня міська площа.

Перетнувши вузький міст на Мейн-стріт, я потрапив у геть безлюдний район; мене навіть пересмикнуло. Провислі, подекуди зруйновані, притиснуті один до одного двосхилі дахи утворювали чудернацький зубчастий візерунок, над яким височів вельми непрезентабельний безверхий шпиль старовинної церкви. В деяких будинках уздовж Мейн-стріт жили люди, хоча більша їх частина була забита дошками. Крокуючи немощеними бічними вуличками, я бачив чимало чорних зяючих вікон покинутих халуп, з них декотрі викривилися під неймовірними кутами через просідання розвалених підмурівків. Вигляд цих віконних очниць був настільки неприродним і страхітливим, що мені знадобилося чимало сміливості, щоб повернути у східному напрямку і рушити в бік берега. Моторошні враження від спорожнілих будинків посилювалися навіть не в арифметичній, а радше в геометричній прогресії мірою того, як їхня кількість зростала, і здавалося, що я потрапив до мертвого міста. Сам лише вигляд цих нескінченних вулиць, просякнутих занепадом і смертю, у поєднанні з видінням безлічі відданих на поживу червам, зогнилих, охоплених тліном кімнат, несамохіть породжував атмосферу первісного, тваринного страху й відрази, протистояти якій навряд чи змогла б і найбільш оптимістична та життєствердна філософія.

Фіш-стріт виявилась такою ж пустельною, як і Мейн-стріт, хоча й відрізнялася від неї чималою кількістю кам’яних і цегляних складів у гарному стані. Вотер-стріт була майже повною її копією, хіба що рясніла проходами до причалів. За весь час я не бачив жодної живої душі, якщо не брати до уваги рибалок на далекому хвилерізі, і не чув ані звуку, за винятком плюскоту хвиль припливу та віддаленого гуркоту водоспадів на Менаксеті. Поступово місто починало мене дратувати, і я, повертаючись назад хитким мостом на Вотер-стріт, частенько крадькома озирався. Міст на Фіш-стріт, якщо вірити плану в моїх руках, був зруйнований.