Студії з української етнографії та антропології
- Автор: Вовк Федор Кондратьевич
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Студії з української етнографії та антропології». Краткое содержание книги:
а) Одежа верхньої половини тіла
1) Оздоби. Починаючи приблизно з доби металів, як уже зазначено вище, на території сучасної України оздоби переходять найбільше до жінок, а в чоловіків вони починають зосереджуватись найбільше на зброї. Проте в похоронах, що їх приписують сарматам та дакам, а також у боспорських могилах при чоловічих кістяках знаходять не тільки персні, намисто та сережки, але й браслети. Чоловічі браслети були також у скифів, разом із гривнями та перснями. Так звана доба переселення народів залишила по собі на Україні також багато чоловічих оздоб. Не бракувало їх, правда, і в похоронах, що їх вважають за слав’янські, хоч географічний розподіл оздоб у цих начебто слав’янських могилах наводить щодо цього на великі сумніви. У могильних похоронах деревлян та радимичів браслетів немає зовсім (у великому житомирському могильнику тільки один), височні каблучки та каблучки на волоссі, так само як і намисто, носили, здається, самі тільки жінки, а в чоловічих могилах трапляються тільки пацьорки, що служили. мабуть, за гудзики, та метальові пряжки і каблучки, иноді персні. А щодо численних та багатих оздоб, у тому числі й браслетів, у чоловічих похоронах Київа. Княжої гори та ииших місцевостей, то тут їх з певністю можна пояснити безперечними чужоземними впливами. За князівської доби з чоловічих оздоб згадувані тільки персні та гривні, та й ті мали значіння почесних одзнак, щодо оздоб, то їх вживали чоловіки в масі населення, то вони зовсім невідомі- За козацьких часів, крім гудзиків, перснів, пряжок та бляшок на ремінях та аграфів на верхній одежі, чоловічою оздобою була тільки зброя. В наші часи чоловічі оздоби на Україні зводяться до стрічки на шиї в петельці сорочки або до шпонки, що заступає її місце, до каблучок та перснів на руках та метальових оздоб поясного рсміня, шо їх становлять найчастіше мідні гудзики. Але в одної чи майже в одної з галузей українського племени, а саме у гуцулів та почасти у бойків, знаходимо ще останки таких архаїчних чоловічих оздоб, як намисто, ланцюги, аграфи, наручі тощо. Роздивімся їх зокрема.
а І Стрічка, застіжка, політична, жичка, гарасшка — цс не дуже довгий (ЗО—50 см) шматок шовкової або вовняної, а то ще дуже часто просто бавовняної стрічки чи крайки, червоної або блакитної, у парубків та в молодих чаї опіків, зеленої або навіть чорної — у старих. Иноді її заступає звичайний шнурочок з барвистої вовни або З ниток з кутасиками або з вузликами на кінцях.
б) Шпонка, спінка, цебто запонка, трапляється найбільше в Галичині, у бойків і являє собою найчастіше два металеві кружечки більший та менший, що сполучені влютоваиим до них штифтиком. Кружок меншого діиметру не оздоблений нічим, його просувають у петлю коміра сорочки, більший кружок, зовнішній, звичайно буває чим-небудь оздоблений. Часом це просто мідна монета; иноді його краї загнуті і притримують вставлене туди кругленьке шкло, що під нього підкладено якийсь візерунок, вирізаний з фольги або з кольорового паперу; нарешті, найчастіше замісць шкла в шпонку вставляють маленьке дзеркальце та на другому його боці видряпують на амальгамі якийсь візерунок, підкладений знову-такн кольоровим папером або фольгою. Подібні шпонки трапляються иноді й на російській Україні, і на Волині, де впни значно бідніші. Шпонки носять не тільки чатові ки, але й жінки
в) З-поміж жіночих оздоб ми вже згадували про клокічки, цебто намисто з плодів рослини Staphilea pinnata L., що. як дуже рідкий для Європи виняток, затрималось ще в ужитку і серед чоловіків на Гуцульшині. До цього намиста, крім плодових коробочок, вплітають ще й мідні гудзики, подібні до них формою. У київському міському музеї можна бачити дуже гарний зразок цієї оздоби з причепленими до намиста кипарисовими хрестиками.
г) Каблучки чаїовіки носять цілком такі самі, як і жінки, найбільше шлюбні.
f) Персні частіше трапляються у чатовіків, ніж у жінок. Особливу оригінальність виявляє один з родів гуцульських мідних перснів: він являє собою каблучку, середню завгрубшки, а на ній зверху прироблені, звичайно три. пірамідальні малі шипи. Це наявний, хоч і дуже невинний пережиток бойового персня, що затримався ще у хевсурів на Кавказі та являє собою зброю, з якою не слід жартувати. За козацьких часів, наслідуючи польських панів, козацька старшина починає набувати персні-печатки (сегнети); в денни-
ку Я. Марковича, під роком 1724, коли він ще був буичуковим товаришем, згадується, що «сегиет робити жидові дав».