Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 978-966-00-1458-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку». Краткое содержание книги:
Аналіз історико-правової реальності тісно пов’язується з еволюцією теоретичних і суспільно-політичних поглядів на призначення правосуддя та судової влади.
Звертається особлива увага на історичний досвід, який доцільно врахувати у процесі сучасної судової реформи в Україні.
Монографія розрахована на широке коло науковців, викладачів, аспірантів, студентів, юристів-практиків, усіх, хто цікавиться проблемами судової влади.
У 1865 р. була спроба об’єднати волосні та мирові суди, яка, втім не мала успіху. Згодом саме наявність станового суду стане однією з причин невисокої ефективності діяльності мирових судів і послужить приводом для скасування мирової юстиції практично на всій території Росії[513].
Волосні суди у своїй практиці майже не застосовували норми чинного матеріального та процесуального законодавства, а керувалися місцевими звичаями. Так, ст. 107 «Загального положення про селян, які вийшли з кріпосної залежності» надавала волосним судам таке право: «…якщо сторони, що сперечаються, не підуть на мирову угоду, то суд вирішить справу або на підставі заявлених у волосному правлінні угод і зобов’язань, якщо такі були укладені між сторонами, що сперечаються, або, за відсутності таких угод, на підставі місцевих звичаїв і правил, прийнятих у селянському побуті»[514]. При цьому волосні суди розв’язували питання, що виникали на підставі місцевих звичаїв, які в різних волостях могли бути неоднакові[515].
Відсутність системи добору та підготовки особового складу волосних судів і твердих законодавчих основ їх діяльності призводила нерідко до свавільних і несправедливих рішень. Так, у звіті Подільського губернатора про стан губернії за 1883 рік зазначалося: «…Діяльність безграмотних, іноді не цілком моральних суддів, що часто перебувають під впливом волосного писаря, — далеко не задовільна». Губернатор відмічав, що незадовільність роботи волосних суддів, можливо, залежить і від того, що «…при вступі на посаду волосні судді не приводяться до присяги, чим значно зменшується в них свідомість щодо важливості покладених на них обов’язків»[516]. Подібної інформації в архівах зустрічається чимало.
У 1889 р. волосні суди зазнали суттєвих змін відповідно до новоприйнятих Тимчасових правил щодо волосного суду. Зокрема, волосному суду було надано право застосовувати як покарання різки, незважаючи на скасування тілесних покарань у 1863 р. Змінився і склад волосного суду. Якщо раніше волосний старшина не мав права втручатися в діяльність волосного суду і бути в його складі, то згідно з Тимчасовими правилами 1889 р. він ставав головою волосного суду. Змішування адміністративно-поліцейської та судової влади у волосному суді було очевидним кроком назад до дореформеного судоустрою[517].
Водночас згідно з положенням Про земських дільничних начальників від 12 липня 1889 р. волосний суд, як зазначає В. М. Вороновський, втратив значення «домашнього селянського суду і став повноправною ланкою в системі всього місцевого судоустрою». Було розширено коло осіб і справ, підвідомчих волосному суду. Однак зміна структури волосного суду ще більше загострила його недоліки. Особливістю нового волосного суду стало те, що його рішення могли бути оскаржені в 30-денний термін через земського начальника в повітовий суд як апеляційну інстанцію і в губернську присутність як касаційну інстанцію[518]. Волосний суд був збережений і законом від 15 липня 1912р., який вніс в організацію волосного суду кілька поліпшень і певною мірою пов’язав його з мировими судовими установами.
Для повноти уявлення про тогочасну російську судову систему слід зазначити, що паралельно із загальною Судовою реформою відбулися реформи військових і військово-морських судів, які перебували відповідно у віданні Військового і Морського міністерств.
Так, 15 травня 1867 р. на підставі попередньо розроблених у 1862–1865 рр. «Основних положень перетворення військово-судової частини» було прийнято новий Військово-Судовий статут. Згідно з цим документом судова влада у військовому відомстві належала полковим і військово-окружним судам, а також головному воєнному суду як верховному касаційному суду. Всі суди військового відомства оголошувалися колегіальними. Полкові та військово-окружні суди розглядали справи по суті, а Головний воєнний суд наглядав за законністю їхніх дій. Для проведення досудового слідства засновувався інститут військових слідчих, а для прокурорського нагляду — інститут військової прокуратури на чолі з головним військовим прокурором. При Головному військовому суді перебував головний військовий прокурор і його помічник, а при кожному військово-окружному суді — військовий прокурор і його помічники.
513
Шаркова И. Г. Указ. соч. — С. 80.
514
Российское законодательство Х-ХХ веков: В 9 т. — Т. 7: Документы крестьянской реформы / Отв. ред. О. И. Чистяков; под общ. ред. О. И. Чистякова. — М.: Юрид. лит., 1989. — С. 59.
515
ЦДІАУК. — Ф. 442, оп. 616, спр. 194, арк. 4–4 зв.
516
Там само. — Оп. 537, спр. 209, арк. 10 зв.
517
Корнилов А. Великая реформа. — Т. 6 / А. Корнилов. — М., 1911. — С. 151.
518
Тарновский Е. Порядок производства дел в волостных судах (по закону 12 июля 1889 г.) / Е. Тарновский // Юридический вестник. — 1892. — Кн. 1. — С. 98.