Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 978-966-00-1458-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку». Краткое содержание книги:
Аналіз історико-правової реальності тісно пов’язується з еволюцією теоретичних і суспільно-політичних поглядів на призначення правосуддя та судової влади.
Звертається особлива увага на історичний досвід, який доцільно врахувати у процесі сучасної судової реформи в Україні.
Монографія розрахована на широке коло науковців, викладачів, аспірантів, студентів, юристів-практиків, усіх, хто цікавиться проблемами судової влади.
У серпні 1881 р. було прийнято Положення про заходи з охорони державного порядку і громадського спокою, що закріпило низку вилучень із загального судового порядку. У травні 1885 р. закон надав міністру юстиції право наглядати за чинами судового відомства, а в 1887 р. він дістав право обмежувати гласність судового розгляду. Крім того, законами від 12 червня 1884 р. і 28 квітня 1887 р. прокуратура була залучена до участі в складанні списків присяжних засідателів[527], а в 1889 р. відбулися суттєві зміни в діяльності місцевих судів та деякі інші нововведення, що відродили практику поєднання судових і виконавчих повноважень.
Розглянемо докладніше ці зміни.
Питання про мирові суди зі сфери газетної полеміки перейшло в практичну площину: в своїх доповідях та записках обер-прокурор Синоду К. П. Победоносцев, міністр внутрішніх справ Д. А. Толстой, чиновник МВС О. Д. Пазухін обґрунтовували ідею реорганізації або навіть скасування мирової юстиції. Це цілком відповідало поглядам самого царя, який виношував плани нової судової реформи, покликаної покінчити з тим, за виразом Олександра III, «паршивим лібералізмом», що був характерним для реформ «минулого царювання»[528].
Вирішального удару мировій юстиції було завдано урядом у 1889 р. 12 липня Олександр III затвердив Закон про земських дільничних начальників (він складався з чотирьох нормативних актів), а 29 грудня — Правила про провадлсення судових справ, підвідомчих земським начальникам та міським суддям. Скасовувалися або істотно змінювалися найважливіші засади Судової реформи 1864 р. — принципи відокремлення судової влади від влади адміністративної, всестановості суду, виборності судових органів. У більшості губерній мирова юстиція ліквідовувалася. Інститут почесних мирових суддів зберігався.
Замість мирових суддів на Лівобережній Україні за загальноросійським взірцем створювалася нова, складна система судових органів, низовими ланками якої були земський начальник, міський суддя, повітовий член окружного суду. Земським дільничним начальникам передавалися, за невеликим винятком, усі справи, розгляд яких судові статути 1864 р. покладали на мирових суддів у сільській місцевості та повітових містах, що входили до складу земських дільниць.
Іншим органом, до якого перейшли функції скасованого мирового суду, був міський суддя. Посади міських суддів запроваджувалися в губернських та повітових містах, за винятком столиць і ще кількох міст, де була збережена система мирових суддів та їх з’їздів. Міські судді призначалися міністром юстиції з осіб, що відповідали ряду вимог. Зокрема, кандидати мусили мати вищу юридичну освіту або «довести на службі свої знання з судової частини».
Нарешті, третім органом, створеним замість мирових судів, були повітові члени окружного суду. Кожен з них (по одному на повіт) призначався міністром юстиції. їм були підсудні всі цивільні та кримінальні справи, віднесені Судовими статутами 1864 р. до компетенції мирових суддів і не включені до юрисдикції земських начальників і міських суддів, а також всі справи охоронного провадження, підвідомчі мировим суддям. Повітові члени окружного суду могли залучатися для поповнення присутності цього суду за браком його членів.
На Правобережній Україні, як уже зазначалося, судова реформа та контрреформа немовби переплелися між собою. Тому тут закон від 12 липня 1889 р. не призвів до ліквідації мирових судів.
Закони 1889 р. заснували складну систему апеляційних та касаційних інстанцій для місцевих судів. Судові статути у первісній редакції передбачали для мирових суддів одну апеляційну інстанцію — з’їзд мирових суддів і одну касаційну — Сенат. А апеляційною інстанцією для справ, розглянутих земськими начальниками та міськими суддями, став повітовий з’їзд. До складу судового присутствія з’їзду, очолюваного повітовим предводителем дворянства, входили повітовий член окружного суду, почесні мирові судді, міські судді й земські начальники даного повіту. При цьому очевидною є своєрідна подвійна підлеглість міських суддів: апеляційною інстанцією для них, як уже зазначалося, був повітовий з’їзд, поряд із цим про всі неправильні або протизаконні дії міських суддів треба було повідомляти окружний суд, який мав видавати спеціальні накази на їхню адресу. Міські судді зобов’язувалися складати звіти про свою діяльність і надсилати їх в окружний суд через повітового члена окружного суду.
527
ПСЗ. — II Собр. — Т. 45. — № 46971, 48498, 52983 и др.; III Собр. — Т. 4. — № 311; Т. 7. — № 4396.
528
Зайончковский П. Л. Российское самодержавие в конце XIX ст. / П. А. Зайончковский. — М.: Мысль, 1970. — С. 234–261; Виленский Б. В. Судебная реформа и контрреформа в России / Б. В. Виленский. — Саратов, 1969. — С. 287–355.