Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Отже, внаслідок нововведень 80-х років було повністю скасовано виборний порядок утворення суду. Введення нової системи місцевих судів означало повернення до множинності судових органів, яка існувала в дореформеній Росії. Суть цього кроку ж серйозного відходу від реформи 1864 р. була зрозумілою багатьом сучасникам, один з яких, ліберально налаштований юрист, писав: «Земський начальник, міський суддя, повітовий член окружного суду, повітовий з’їзд, мировий з’їзд, окружний суд, судова палата, губернське присутствіє, Правлячий Сенат! Навряд чи така безліч правлячих інстанцій, не пов’язаних поміж собою загальною ідеєю і не злитих в одне гармонійне ціле, може задовольняти вимоги твердої та близької до народу урядової влади».

Цілком очевидною є також відмова від такого найважливішого принципу судової реформи 1864 р., як незалежність суду. Земські начальники були органом, що поєднував у одній особі судові й адміністративні функції щодо селян. Законодавство 1889 р. закріплювало посилений вплив адміністрації на результати розгляду судових справ повітовим з’їздом і губернським присутствієм (це прямо випливало з персонального складу цих органів). У 80-х роках зріс адміністративний вплив і на суд присяжних. Судові діячі усвідомлювали негативні наслідки такого становища. Так, прокурор Київської судової палати, аналізуючи практику розгляду судових справ у інстанційному порядку в повітових з’їздах і губернських присутствіях, скаржився міністру юстиції на деякі «незручності загального характеру»: «1)…значне переважання в складі присутствій чинів адміністративних…; 2) труднощі і в деяких випадках неможливість роз’яснення… адміністративним чинам змісту і значення постанов закону і судочинних правил; 3) необхідність, в яку поставлені судові чини в деяких випадках йти на поступки перед своїм сумлінням, щоб уникнути шкідливих для справи наслідків, щоб заспокоїти дріб’язкове самолюбство і не протиставляти себе більшості членів присутствія». Він просив міністра юстиції захистити чинів судового відомства від «заходів» місцевих адміністративних властей.

Загалом можна погодитися з позицією української дослідниці А. В. Ващенко, яка розглядає Закон 1889 р. як «певний компроміс між прибічниками відновлення станових принципів у системі управління і посилення ролі дворянства в ній та прихильниками подальшого реформування системи управління в напрямку її централізації та структурного упорядкування»[530].