Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи
- Автор: Седлачек Томаш
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-244-4
- Переводчик: Тетяна Окопна
- Жанр: Экономика
Электронная книга - «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи». Краткое содержание книги:
Автор — чеський економіст, радник президента Вацлава Гавела у 2001-2003 роках — у своєму дослідженні сміливо виходить за межі економіки та поєднує її з історією, філософією, психологією та давніми міфами.
ISBN 978-617-679-244-4
Томаш Седлачек © текст, 2012
Тетяна Окопна © переклад, 2017
Іван Міклош © передмова, 2017
Дмитро Подолянчук © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
Можливо, навіть жаль, що де Мандевіль нічого не знав про ці джерела, оскільки, покликаючись на них, він би точно уникнув багатьох контроверсійних тверджень, які викликала його байка.
Підсумок: де Мандевіль -перший сучасний економіст
Де Мандевіль був головним прибічником філософії скупості. Скупість (чи ненаситність) була для нього обов’язковою умовою суспільного прогресу, без якої прогрес був би мінімальним чи його взагалі б не було. Основне питання, яке він намагався вирішити, — куди б ми взагалі дійшли в своєму розвитку без скупості, без вад? Таке суспільство би досягло лише початкового ступеня розвитку й було б не здатне вистояти в міжнародній конкуренції. Де Мандевіль був послідовним прихильником гедоністичної програми: якщо існує дискрепанція між тим, чого ми хочемо, і тим, що вже маємо, тоді б нашою ціллю мало стати накопичення багатства, аж доки не будуть задоволені всі наші потреби. Однак де Мандевіль зайшов ще далі: він захищає щораз більший попит як один із можливих шляхів до прогресу. Тобто у цьому значенні сучасні економісти стали його послідовниками. Економіка як наука передбачає, що людські потреби — необмежені (постійне зростання попиту), тоді як ресурси — вичерпні. Тому ми б мали спробувати використати ці обмежені ресурси так, щоб вони максимально відповідали потребам.
Тобто це означає, що єдиний можливий вихід — це сформувати новий попит, а для того, щоб це вдалося зробити, нам будуть потрібні все нові й нові вади, які нас спокушатимуть? А якби суспільство вирішило, що воно вдовольниться тим, що є (як пропонують стоїки), чи означало б це кінець цього суспільства?
У питанні добра та зла де Мандевіль чітко вірить, що приватні вади допомагають загальному благу, і що вони корисні. Де Мандевіль — прихильник цілком протилежної думки, аніж стародавні євреї (а також Адам Сміт), які вірили, що з економічного погляду корисно робити добро, а не зло. А щодо ідеї невидимої руки ринку, то, на думку де Мандевіля, ринок має достатню силу для того, щоб перетворювати вади в чесноти, і це не просто звичайний координатор людських стосунків, але й інструмент, який здатен перетворити приватне зло в загальне добро.
Адаме, Адаме, Адаме Сміте,
Вислухай тепер мої обвинувачення!
Це саме ти Колись сказав,
Що егоїстичні вчинки приносять добро!
І що сьогодні це не менш актуально,
Ніж колись. Чи не правда, Адаме Сміте?[688]
Стівен Лікок
7 Коваль економіки Адам Сміт
Мілан Кундера у своєму романі «Безсмертя» зауважує один парадоксальний факт, який, наче сувора реальність, супроводжує «посмертне» життя великих особистостей. Легенда, що формується навколо них після смерті, часто-густо не має нічого спільного з тим, що після них лишилося людству, а зосереджується (дуже часто — помилково) на другорядних деталях. Хорошим прикладом є астроном Тихо Браге. Ім’я цього вченого при дворі Рудольфа ІІ відоме, не побоюся сказати, ледь не кожному чехові, він став чимось на кшталт символу тогочасної епохи. Втім, здебільшого не за його відкриття, а через його сечовий міхур: за легендою, він не наважувався встати перед імператором під час святкової вечері й відкладав похід у туалет, аж доки в нього не лопнув сечовий міхур. Ця другорядна й, найімовірніше, неправдива історія повністю затьмарила справді безсмертний доробок.
Схожа доля спіткала й Адама Сміта, виняткового шотландського мислителя XVIII ст., якого вся світова спільнота вважає батьком сучасної економіки. Тезу, що багатство народів і окремих людей ґрунтується на егоїзмі, власних інтересах і невидимій руці ринку, приписують саме йому. Це ілюструє і вступна цитата до цього розділу, у якій Стівен Лікок дорікає Сміту за твердження, що «егоїстичні вчинки завжди себе окуплять».
688
Leacock, Hellements of Hickonomics, 75; цит. за: Sen, On Ethics and Economics, 21.