Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Ода вадам та багатству народів

«Амбітність і гоноровість збудували більше лікарень, ніж усі чесноти цього світу, разом узяті», — пише де Мандевіль[672]. Він встановлює перед суспільством своєї епохи правдиве й неприємне дзеркало, та ще й з єдиною метою, щоб — за його словами — вказати на його лицемірство[673]. Саме лицемірство він вважає гріхом свого оточення та бджолиного вулика. На його думку, правда полягає в тому, що попри всі намагання суспільство ніколи не позбудеться вад:

...чи може людство стати моральнішим на основі того, що хто скаже чи напише? Людство залишається однаковим, на всі віки. Його не вдалося змінити навіть попри всі повчальні й елегантні книги, покликані вилікувати суспільство від його вад. Навіть я не настільки марнославний, щоб вважати, що здатен покращити людство, написавши свою нічого не варту байку[674].

Де Мандевіль стверджує, що вада є «невіддільною частиною всіх великих і сильних суспільств»[675]. Він прирівнює вади до сміття на вулицях — так, це неприємно, бруднить взуття та одяг, затримує на дорозі та руйнує естетику міста, але йдеться про невіддільну частину кожного міста. «Брудні вулиці — це необхідне зло»[676] і «кожен новий момент обов’язково породжує новий бруд»[677]. Утім, якби хтось таки наважився викоренити зло (де Мандевіль не здатен уявити зміну без дива й прямого — варто наголосити навмисного — втручання божества), мусив би за це заплатити високу ціну. Оскільки вади суспільству вигідні.

І таким було благословення цієї країни,

Що зі злочинів і образ всім в кишені лилися дукати[678].

На думку де Мандевіля, саме завдяки вадам і аморальності у нас повна зайнятість, жвава торгівля, і взагалі вони, де-факто, основа народного багатства. Говорячи сучаснішою мовою, вади примножують ефективний попит, який стає рушійною силою економіки. Якщо Адам Сміт шукав причину багатства народів, де Мандевіль знайшов її у пов’язаності наших вад з економічною системою.

Тож так всіма нами нелюбимі пороки Допомогли обновити торговельні зв’язки[679].

Якщо ми припустимо, що може існувати порядне суспільство, тоді б цьому суспільству довелося попрощатися з економічним процвітанням та відмовитися від будь-якого більш-менш вагомого місця в історії. Сам де Мандевіль не надає переваги ані першому, ані другому устрою, а лише звертає увагу, що передбачає кожен з режимів. «Релігія — це одна справа, а торгівля — інша»[680]. Якби вдалося досягти реалізації ідеалів релігії в конкретному суспільстві, сформувалася би бідна й «дурно невинна»[681] поспільність. Люди повинні вибрати між мораллю й процвітанням, на думку поета-економіста, тут панує trade-off: «Це досить поширена помилка — думати, що без розкоші чи гонитви за люксовими речами, ми б могли їсти ті самі продукти, одягатися в такий же якісний одяг, працевлаштовувати таку ж кількість ремісників і підмайстрів; що народ би процвітав точно так само, як і там, де домінують вади»[682]. Де Мандевіль справді приписує багатство народів вадам: