Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
- Автор: Мейс Джеймс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-31-7
- Переводчик: Максим Яковлєв
- Жанр: История
Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:
Одне слово, Волобуєв був зрадником. Його погляди були за межами легітимної дискусії. Він мав би визначитися, чи він «за» чи «проти» партії. Партія не залишала третьої альтернативи, не давала надії на зміну партійної політики через її критику.
Волобуєв міг лишитися вірним своїм поглядам. 1928 року все ще можна було виїхати за кордон. Ентузіазм, із яким українська еміграція вітала його тези, гарантував, що він матиме зацікавлену в його поглядах публіку[641]. Але Волобуєв не виїхав. Дії з відповіддю на критику вказують на його наївну віру в революцію та партію. Мабуть, він писав свою статтю, сподіваючись, що силою доводів зможе переконати партію змінити політику. Усі наклепи та звинувачення, які на нього посипалися, просто неминуче переконували його в явному небажанні партії дозволяти раціональне обговорення аргументів, які він надав. Він мав лише два варіанти: або дотримуватися своїх переконань і розірвати відносини з партією — або залишитися вірним партії й відмовитися від своїх поглядів. Волобуєв обрав другий варіант і виклав дещо обмежене визнання своїх помилок у листі до редакторів «Комуніста», щоденного видання КП(б)У 1928 року. Він заявив, що фактаж, який він виклав, правильний, але він не завважив, що ці факти — виняток із правила. Загальне становище радянської України в СРСР, як заявив Волобуєв, було дуже добрим. Його зізнання, по суті, було прийняттям позиції критики Річицького, але не найбільш заповзятих і галасливих його критиків[642].
Волобуєв опублікував повне й детальне зречення своїх попередніх поглядів у статті з двох частин у «Більшовику України» навесні 1930-го. Стаття називалася «Проти економічної платформи націоналізму (до критики волобуєвщини)» і була найбільшим виявом самоприниження, що його тепер вимагала партія в ритуалі самокритики.
Волобуєв розпочав із висловлення подяки партії за її критику, яка дала змогу побачити його «глибокі принципіальні помилки», а також те, що його аргументи стали зброєю в руках української буржуазії, розкольників із КПЗУ та фашистів. Він заявляв, що своєю роботою об’єктивно служив справі польського та українського фашизму, бо висловлював погляди, які були економічними відповідниками шумськизму та хвильовизму. Навіть після публікації листа в «Комуністі», додавав Волобуєв, йому не вдалося піти так далеко, щоб повністю дискредитувати волобуєвщину. Його доктрина почала існувати самостійно, незалежно від її автора й відтак перетворилася на зброю в руках класового ворога. Таке її існування, як писав Волобуєв, переконало його спростувати волобуєвщину, яка містила п’ять фундаментальних помилок у своїй методології:
1. Неправильна концепція колоніяльного розвитку за часів імперіялізму, зокрема теорія «колоній двох типів».
2. У зв’язку з цим неправильний підхід до аналізи колоніяльного становища України за царату.
3. Неправильне розуміння завдань компартії раніш пригнобленої країни в галузі національних відносин, у зв’язку з попередніми двома групами помилок, шкідлива й помилкова оцінка цілого нашого національного економічного будівництва.
4. На тлі цього останнього об’єктивно й виникає неприпустиме обвинувачення СРСР в колоніяльній політиці щодо України, що —
5. спричиняється до так званих «практичних пропозицій» — об’єктивний зміст їх коротко формулюється як «орієнтацію на Захід», цебто на відрив України від СРСР[643].
Отже, Волобуєв визнавав свою «об’єктивну вину» в тому, що прислужився буржуазній контрреволюції без жодного наміру так учинити. Він зрікся всіх своїх тез і аргументів на їх користь.
Спершу він відмовився від концепції двох типів колоніальної залежності, що, за його словами, привела його до подання становища України до революції в занадто вигідному світлі. Тобто, він зрікся ідеї про існування колоніальної залежності європейського типу, якому притаманний процес національної консолідації та послаблення економічної бази колоніалізму. З цієї позиції, заявив Волобуєв, економічний розвиток колоній могли розглядати тільки самі колонії. Він тепер стверджував, що, безперечно, модель економічного розвитку колоній порушувалася, проте помилкою було розглядати це порушення як визначальну рису експлуатації колоній європейського типу. А найбільшою помилкою було розглядати експорт капіталу як чинник деколонізації. Хоч якою правдивою видається теорія деколонізації з позицій XX століття після розпаду старих імперій, але тоді Волобуєв услід за Комінтерном відкинув цю теорію. Він погодився, що виведення капіталу з колоній не тільки не було показником дезінтеграції економічних підвалин імперіалізму, воно навпаки було могутнім засобом дальшого покріпачення колоній. Раніше Волобуєв бачив лише те, що вливання іноземного капіталу в Україну дозволило їй досягти таких темпів економічного розвитку, що вона обігнала Росію, — але не помітив, за його визнанням, що цей процес лише додав до старої, віковічної експлуатації України Росією ще й експлуатацію європейським капіталізмом. Він помилився в тому, що вважав економічний розвиток України показником процесу деколонізації, хоча насправді, хоч би який промисловий розвиток тоді відбувався, він мав виразну ознаку моноекономіки, котра слугувала не інтересам України, а інтересам імперіалістів. Тож насправді, як тепер стверджував Волобуєв, за царизму колоніальне гноблення України аж ніяк не послаблювалося, а навпаки посилювалося[644].
641
Такий погляд озвучив Голубничий. Holubnychy, V. The Views of M. Volobuyev and V. Dobrohaiyev and Party Criticism. Ukrainian Review. № 3. 1956. P. 11.
642
Там само. Текст у: Гирчак, Евгений Ф. На два фронта в борьбе с национализмом / Пер. с украинск. с пред. Н. А. Скрыпника. Москва; Ленинград : Гос. изд-во, 1930. С. 215–216.
643
Волобуєв, М. Проти економічної плятформи націоналізму (до критики волобуївщини). Більшовик України. 1930. № 5–6. С. 54–55, Цитата зі с. 55.
644
Там само. С. 56–60.