Індоарійські таємниці України
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Індоарійські таємниці України». Краткое содержание книги:
Широке залучення індійського та іранського мовного фактографічного та культурологічного матеріалу дозволило по-новому осмислити давні й нинішні українські реалії, пояснити низку винятково важливих для вітчизняної історії термінів та імен, показати, що назви «Україна», «Русь», «українці», «козак» сягають тисячолітніх часових глибин.
І що українська історія творилася рівнобіжно з історією найдавніших цивілізацій світу.
Таким чином, зі сказаного випливає, що українці віддавна знали про рахманів-брахманів, причому знали не з чиїхось уст, а з власного досвіду. Бо інакше вони не могли так рясно й глибоко відбитися в українських святах, прізвищах, назвах і фразеологізмах. Українці знали рахманів іще в язичницькі часи, а це заперечує твердження деяких дослідників, буцімто українці взнали про рахманів лише після прийняття християнства, коли набули поширення церковнослов’янські пам’ятки. Степан Килимник підкреслює, що найбільш характерне й загадкове те, що Рахманський Великдень відомий тільки в Україні, причому з дуже давніх часів (УР, ІІ 221). Олекса Воропай і собі доходить висновку, що це свято — залишок стародавніх, іще дохристиянських вірувань українців (ЗНН, ІІ 50). Український фольклор зберігає пам’ять про те, що рахмани жили на півдні, біля Чорного моря, де колись існувала Сіндика (Сіндська Скіфія), тобто Індія. Ще одна Сіндика-Індія, про яку пише Геродот у V ст. до н.е., була на Таманському півострові. А сінди-сувіри, тотожні слов’янським сіверам, входили до тисячолітньої Боспорської держави, попередниці Київської Русі.
Що ж до прізвища Рохманенко в козака Білоцерківського полку, то воно тим «індійськіше», що <272> носій його має ще й ім’я Харко. А це ім’я може пов’язуватися з Вішну та Шівою, які мали відповідно імена Харі та Хара. А саме з поклонінням Вішну чи Шіві й пов’язані рахмани-брахмани. Та й Білоцерківський полк має низку козацьких прізвищ із відчутним індоарійським відтінком. І найперше з них — Мазепа. Про нього ми вже мали нагоду писати (ТРС, 166–176).
13. Рудрименко
Рудрименко Федір (РВЗ; 277; Кальницький полк, сотня Дашовська).
Санскр. rudra — 1. ведійське божество, що уособлює руйнівну силу, ототожнюється з Шівою; 2. одинадцять божеств — «ревунів», які є проявленнями Шіви-Рудри, підлягають йому й уособлюють бурю (СРС, 546).
В пантеоні «Ріґведи» Рудра уособлює руйнівну силу грози. Тут він займає незначне місце й відособлюється від інших богів. Згодом значення його зростає, він починає ототожнюватися з індуїстським Шівою, і ім’я Рудра стає епітетом Шіви. У ведах Рудра зображається мисливцем у шкурі, із синьо-чорним волоссям, заплетеним у вузол, озброєний луком і стрілами, які іноді сприймаються як блискавки. Тому Рудра ще традиційно трактується як бог грози й бурі. Але у ведах його стріли сприймаються як хвороби. Рудру благають не метати їх, не насилати нищівних недуг. Смерть від недуги — це смерть від руки Рудри, вона одмінна від інших смертей. Головна недуга, яку насилає Рудра — лихоманка, джвара (jvara), тому одне з його імен — Джвара (хінді jvar, споріднене з укр. жар, що має і значення «пропасниця», «лихоманка»). Асоціюється з червоним кольором, через що одне з тлумачень імені Рудра — «Червоний», «Багряний», «Рудий». Зооморфні атрибути Рудри: вепр або бик. Гімни «Ріґведи» виражають острах перед його гнівом. Він насилає на людей недуги й порчу на худобу, його просять про милосердя, йому підносять «відкупні» пожертви. Він водночас губитель і охоронець худоби, його найчастіший у ведах епітет — Пашупаті, «Батько/Владика худоби». Худобу приносять йому в пожертву, щоб умилостивити його.
Рудра пов’язується з тваринами взагалі, особливо зі зміями. У зміїній подобі іноді зображаються зловісні супутники його — рудри. Рудра пронизує стрілою бога-творця Праджапаті (батька живих істот) за статевий зв’язок зі своєю дочкою Ушас. Після цього Праджапаті в подобі оленя піднісся на небо, де став сузір’ям Мріґашірша (досл. «Оленяча голова», частина <273> Оріона), Ушас стала сузір’ям Рохіні, а Рудра став зіркою Мріґав’ядга (досл. «Полювальник оленя»), ототожнюваною з Сіріусом.
У ведах Рудрі присвячені жертвоприносини сака-медга (санскр. medha тотожне слов. мзда). Це осінні жертвоприносини завершують рік ведійського ритуального календаря. Рудрі, як всюдисущому, приносять пожертви на роздоріжжях. Передбачається доарійське походження деяких рис його культу (ИДС, 379–380).
Рудрі у ведах присвячено лише кілька гімнів, його ім’я згадується тут рідше, аніж Вішну. Проте згодом він займає одне з чільних місць в індуїзмі. Ще у ведійську епоху він відіграє значно важливішу роль, аніж можна судити з частоти згадок про нього.
Рудра втілює руйнівні сили тих стихійних явищ, які в позитивному аспекті втілені в образі Індри. Він несамовитий і руйнівний, як хижий звір, його називають «червоним вепрем небес» (І, 114.5). Присвячені йому гімни виражають острах перед його страхітливими стрілами й гнівом. З усіх ведійських богів Рудра найбільш демонічний. При обряді, промовляючи його ім’я, належить торкнутися рукою води — ця магічна дія має відвернути біду.
Та якщо Рудра насилає на людей та худобу недуги й пошесті, то він і найперший цілитель, найславетніший із лікарів. Пізніше у зверненні до Рудри часто вживається епітет Шіва, витлумачуваний іноді як «Милостивий», хоч є й інші тлумачення імені Шіва (ИВЛ, 74). Цей епітет став його основним іменем, витіснивши ім’я Рудра.
Його ім’я — Рудра найчастіше тлумачиться як «Рудий», «Червоний» (пор. англ. red, нім. rot, рос. рдяной — «червоний»). У «Ріґведі» він і справді часто зображається червоним, рудим, асоціюється з червоним кольором. А в Давній Індії цей колір символізує смерть, певно, за кольором крові. Червоні предмети вживані при магічних діях, що мають за мету спричинити смерть, засудженого до страти вдягають у червоне, червоні вінки кладуть при поховальному обряді тощо. Загиблого козака окривали червоною китайкою. Водночас червоний колір уособлює воїнський стан, кшатріїв.
Рудра особливо пов’язаний зі зміями, як і індуїстський Шіва. Слово рудра у множині — рудри означує цілий розряд міфічних і досить зловісних істот. Рудри — супутники Рудри, моторошний супровід його. За його волею, це воїнство нападає на людей і худобу, несе хвороби й смерть. Рудри уявляються в подобі змій. Пізнішого Шіву також супроводжують всілякі страхітливі демонічні істоти. Напис, знайдений на Мол<274>даванці в Одесі, містить ім’я Butanat. Це одне з імен Шіви-Рудри — Bhutanath, яке означає «Цар бгутів». Де бгути — якраз і є тими злими духами, що супроводжують цього бога.
Рудри вважаються дітьми Рудри, але частіше його синами постають у «Ріґведі» інші міфологічні істоти — марути, іноді ототожнювані з рудрами. Марути — божества бурі або буревію, тотожні марицям «Влесової книги» й «вітрам, Стрибожим внукам» «Слова о полку Ігоревім». Вони — сини Рудри й Прішні, плямистої чи рябої корови-хмари. Проте образ матері марутів у «Ріґведі» малозначущий і невиразний — його прийнято розуміти як уособлення грозової хмари. Але в деяких текстах Прішні означає Земля (СРС, 406).
Хоча марути й сини Рудри, вони, проте, більш пов’язані з Індрою. Вони складають його бойову дружину, яка супроводить царя богів і ватажка небесного воїнства в битвах з асурами. Це загін юних воїнів у золотих обладунках, озброєних списами або топірцями. Ось як описує їх «Ріґведа»:
«О марути, ви несете списи на плечах, на руках ваших — золоті браслети, на грудях — золоті прикраси, ваші колісниці виблискують, ви тримаєте вогнисті блискавиці в руках, і золоті шоломи увінчують ваші голови» (V, 54.11).
Марути метають громові стріли, їх несуть по небу несамовиті вітри. Окриті дощем чи хмарами, вони застилають око-Сонце, творять пітьму посеред днини, напоюють землю дощами, проганяють спеку й посуху. Марути буйні й моторошні, як дикі вепри, вони рикають, як леви, сіючи довкола моторош. Земля, гори й небо тремтять від страху перед ними. Немов дикі слони, вони трощать дерева, колесами своїх колісниць розтинають пагорби.