«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— Саме тому ви мене охрестили Наполеончиком?
— А ви вже й про це знаєте? Я не питаю, хто вам сказав, але заздалегідь вдячний тому. Я радий, що цей влучний постріл не приписали комусь іншому.
— А чому ти, докторе, думаєш, що я обов'язково покінчу на Лені?
— Тепер ви, Грак, мені ще більше починаєте подобатися,— сплеснув руками Сідалковський, оцінюючи його вміння так природно переходячи на «ти».— Я від вас у захопленні. Скажу чесно, я вас, Грак, люблю. Мені давно не вистачало (от відчуваю) саме такої людини, як ви. Вашого, скажімо, нахабства. Людині завжди не вистачає того, чого в ній самій нема. Ви зі мною згодні, Грак?
— Тобі, докторе, не здається, що ти мене починаєш ображати?
— А вам, Грак, не здається, що все це йде від моєї любові до вас?
Грак не відповів. Він робив величезні кроки, широко розкидаючи ноги на обидва боки, і йшов трохи попереду Сідалковського, як господар Кобилятина-Турбінного. Погано вимощені вулиці містечка були вузькі. Верховіття дерев густо перепліталися між собою, і Сідалковському та Граку весь час здавалося, що вони йдуть зеленими алеями фруктового саду.
— Це найкращі місця в Кобилятині-Турбінному, Грак. Одружитесь із панею Віленською, не забудьте про мене. Дозвольте хоч раз на місяць відвідувати вас. Житимете, Грак, як у садах Семіраміди. Генерал Чудловський для такого зятя, як ви, думаю, і небесний замок збудує. Це райський куточок, Грак.
— Тільки ти мене посилаєш у пекло.
— Ви мене вбили, Грак.— Сідалковський зупинився, як у фотокадрі.— Я вас не впізнаю. Хто ж із нас залицявся до Зосі? Я чи ви? Ви не хочете йти? Я повертаю, Грак. Вам не подобається Зося? Ця романтична постать, яка у наш час така ж рідкісна, як мамонт! Ви думаєте, що ви говорите, Грак? Ви знаєте, що Чигиренко-Рєпнінський зробив на знак протесту? Він поголив бороду і тім'я, а тепер загрожує Стратонові Стратоновичу і всім нам залишити «Фіндіпош». Ви зробили штучну пересадку Зосиного серця у свої груди, а тепер даєте задній хід. Стратон Стратонович вас так не прийме. Так і знайте. Грак,— Сідалковський передав знаменитий київський торт з трьома каштановими листочками Гракові.— Я вас не силую. Я вважаю, що допомагаю вам, Грак, знайти своє місце в житті. Ви мені просто подобаєтесь... У вас щось таки є від Наполеона Першого Бонапарта. Вважайте, Грак, ви перша історична постать, з якою я мав честь познайомитися. Після Ховрашкевича, звичайно.
— Йди ти до біса! — лайнувся Грак.— Пішли.
— Ви мені ще більше подобаєтесь, Грак. Я незабаром у вас закохаюсь остаточно.
Рушили далі. Сідалковський перестрибував невеличкі калюжки, намагаючись не замастити своїх лакованих черевиків. З воріт виглядали допитливі кобилятинці турбінівці і про щось загадково перешіптувалися. Сідалковський приблизно знав, що їх цікавило, але вгамувати спрагу їхньої допитливості не міг, бо вони безпосередньо до нього не зверталися. У Чудловських йому вже доводилося бувати. Сідалковський відвідував їх тоді, коли захворіла Зося. Він запам'ятав старого генерала. Високого, худорлявого, з рудими, аж червоними, як у вареного рака, вусами (за кольором і за формою). Очі генералові, здається, вставляли трохи поспішно, бо як слід не засунули в глибину, і вони, наче дві опуклі лінзи, виривалися з високого чола. Схематично світосприйняття Філаретом Карловичем Чудловським (так звали генерала) можна показати так:
Наведені співвідношення точні лише в області параксіальних пучків, коли ж на очі Філарета Карловича падають бокові сонячні промені, то в них виникає аберація двох однакових оптичних систем.
Філарет Карлович людина мовчазна, непривітна, фігура чимось нагадує ресторанного швейцара. Він, як слідчий, більше слухав, ніж говорив, і ставив короткі, як постріли, запитання. Про свою військову кар'єру ніколи нічого не розповідав. Якщо ж цим у нього цікавилися, він коротко обривав співбесідника і посилав його до «Історії Великої Вітчизняної війни».
— До речі, Грак,— промовив Сідалковський.— Хочете завоювати серце генерала — ні слова йому ані про битви, ані про баталії. Він цього не любить. У нього з цим, очевидно, якісь неприємні асоціації. Ви чули таке слово — «асоціації»? Як воно вам, Грак, подобається?.. До речі, тут ви любові, як у Дульченко, не завоюєте. Між іншим, Грак, що ви тоді сказали на вухо Дульченко? Чим розплавили її, колись жіноче, серце.
— Рецептами. Я їй сказав, що переписав таємно від неї два рецепти. Один — як готувати оселедець у «кожусі», а другий — передзарплатний супчик. Я їй сказав, що цим супчиком зацікавилась академія і взяла його на озброєння для тих студентів, котрі про стипендію тільки мріють.