«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— Піду провідаю Адама, моє серденько,— сказав він заздалегідь придумане пояснення.
— А що з ним?
— Десь протягло.
— Не бреши. У тебе, Карле, це не виходить. Я тебе бачу наскрізь...
Карлу Івановичу така зіркість дружини не дуже сподобалася, і він на мить розгубився:
— Можеш перевірити!
— Це нижче моєї гідності,— гордо мовила Мацеста Єлізарівна.— В молодості не перевіряла. Не вистачало тільки на старість це робити.
Карло Іванович щез у проймі дверей, як тінь на світлому екрані.
На вулицю він вийшов замаскований, переодягнувшись ще у під'їзді, але, на наш погляд, зробив це передчасно, бо Єва його й так не знала. На голові у Бубона був берет, а на носі — темні окуляри, які він ніколи не носив навіть на Південному березі Криму. З плечей звисав двобортний японський плащ, один бік якого скидався на колір футболок львівських «Карпат», другий — на пригорілу манну кашу. Хлястик перевернути забув, і тому він світився, як зелений шматочок, освітлений сонцем, на жовтому тлі. В одній руці Карло Іванович тримав свій важкенький портфель, набитий «Бухгалтерськими відомостями», в другій — парасольку у вигляді більярдного кия, тільки на добру половину обрізаного.
— Тепер чорта лисого впізнають,— заспокоїв себе Бубон і викотився на Хрещатик, де, здавалося, кілька піхотних дивізій ніяк не могли вишикуватися в колони і піти маршем в одному напрямку.
Йти було важко, люди маневрували, як паровози в депо, і це навіть спокійного Бубона виводило з себе. Він котився тротуаром, не забуваючи про перехожих і свої лікті, що були красномовніші за всякі слова. Вимиті широкі тротуари виблискували, наче коридор «Фіндіпошу» зранку. Накрапав дощ. Він не дуже сподобався Карлу Івановичу, а ще більше йому не сподобалися поливальні машини, що раптом вирвалися звідкись, ніби колона мотопіхоти, і дали одночасно кілька черг по тротуару. Тато Карло ледь врятував свої вельветові штани й ноги, несподівано для самого себе стрибнувши за кіоск із гуцульськими сувенірами.
Повз нього промчала зграйка дівчаток з вереском і сміхом, які, наче переганяючи обгортки від морозива й цукерок, пострибали прямо по воді, тримаючи в руках босоніжки. Карло Іванович вийшов із-за прикриття і непомітно прилаштувався за Євдокією Карапет, що йшла зі своєю улюбленою величезною господарською сумкою. «Такі сумки переважно носять працівники громадського харчування та продавці продовольчих магазинів»,— подумав Бубон. Хоч Карло Іванович з матусею Карапет особисто не був знайомий, але вона на нього почала діяти негативно. Він зміряв її кілька разів презирливим поглядом, бо йому здалося, що Карапет навмисне перекривляє його ходу. Бубон не міг витерпіти такого відвертого знущання і шуснув у темний під'їзд. Цього разу не з метою конспірації, а на знак німого протесту.
РОЗДІЛ VIII,
в якому розповідається про френологію, сватання, генерала Чудловського, його пса Цербера, про рай і пекло, «морського вовка», дивовижні порти, «гастрономічний день» і несподіваний спалах столового ножа з нержавіючої сталі
— Ну, як, докторе? — запитав Грак Сідалковського, вийшовши з електрички.
— Якщо вірити такій науці, як френологія, то я повністю згодний зі Стратоном Стратоновичем. Ви, Грак, далеко підете. І закінчите, як Бонапарт, десь на Лені...
— На Єлені,— поправив Сідалковського Грак.
— То великий Наполеон на Єлені, а ви, Грак, невеликий, тому на Лені. Не перебивайте, будь ласка. Так-от, якщо вашу біографію писатимуть слідчі, то я вже сьогодні певний: до вас приїде пані Віленська. Торбина на сухарі буде. Сухарі, гадаю, теж. До речі, ви які, Грак, любите сухарі: чорні чи білі, з питльованої? Я повинен про це на всяк випадок знати. Зося, мабуть, теж згодом горітиме таким бажанням.
— Йдіть ви до біса, Сідалковський. Вам нічого говорити. У мене таке враження, що ви інколи ведете мову, яка не має ні найменшого логічного розвитку. Ви говорите так, для красного слівця. Що вам в голову стрельне, те й паляєте.
— Слухайте, Грак! Ви ще не проведені наказом,— нагадав йому Сідалковський.— У вас ще є всі шанси десь на периферії бичкам хвости вузликом зав'язувати.
— Помиляєтесь, докторе. Наказ уже надрукувала Маргарита Ізотівна. На суботу я із Стратоном Стратоновичем їду по рибу. До Барінова...
— Хто такий Барінов?
— Директор рибгоспу. Знайомий Стратона Стратоновича.
— Отже, я не помилився, ви, Грак, далеко підете. Таких зупиняють тільки слідчі органи.
— Що ви з мене злочинця робите? Я нічого поганого не вчинив.
— Правильно. Не вчинили! Але, думаю, колись вчините. Я вже вам казав — у вас щось є. Я теж вірю у френологію. З таким, як у вас, обличчям, каже Стратон Стратонович, благородним не будеш.