Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Старчество користувалося популярністю серед російського народу, оскільки воно й сформувало ерогенно мазохістську російську душу, її головну потребу «знайти святиню або святого, впасти перед ним і поклонитися»[511], яка заперечує індивідуальний шлях пошуку істини[512].
Символічно, що старець Зосима припадає до душі і Федору Карамазову, який неймовірно задоволений його люб’язністю: «Ні, з вами ще можна говорити, можна жити!»[513]. Старець Зосима дає Федору Карамазову відчуття родинної душі невипадково, адже власним учителем старця був убивця із сексуальної пристрасті. У біографічній історії старця Зосими є важлива зустріч з таємним відвідувачем, який приходить з потребою сповідатися. Спочатку розмова має філософський характер, але головний її мотив — зізнання у злочинності: таємний гість убив жінку, чотирнадцять років прожив з цим злочином, а потреба зізнання означає у зрілому віці потребу у «великому подвизі». Тобто психологія старця Зосими, дзеркалом якої стає таємний відвідувач, має характерну амбівалентну психологіку: чоловік у незрілому «синівському» періоді на основі нестримної садистської пристрасті убив заради насолоди, а в часі «батьківської» зрілості виявляє мазохістське бажання розкаятися, щоб знову отримати задоволення — насолодитися своїм «великим подвигом» («Постраждати хочу, прийму страждання і життя почну»[514]). Так історія таємного відвідувача приховує світське минуле самого старця. Садомазохістська ерогенність стає основою модерної державницької ідеології, що формувалася у стінах російського монастиря старцем Зосимою.
Російський християнський монастир у романі Ф. Достоєвського втілює романтичну імперську ілюзію, згідно з якою держава повинна стати церквою. Як говорить настоятель монастиря отець Паісій: «За російським розумінням та упованням треба, щоби не церква переродилася в державу, як із нищого у вищий тип, а, навпаки, держава повинна закінчити тим, щоби сподобитися стати єдино лише церквою і нічим більше»[515]. Опонентом цієї російської ідеї Держави є європеїзований росіянин Міусов, який аналізує перверсивну ідею європейськими свідомими очима й доходить висновку, що в образі церкви-держави йдеться про здійснення містичного ідеалу другого пришестя, утопічної мрії, безформенної фантазії, яку важко збагнути, і водночас це — щось «навіть схоже на соціалізм»[516]. Релігійна імітація соціалізму особливо насторожує європейську свідомість: «Ми… цих всіх соціалістів — анархістів, безбожників і революціонерів — не дуже й боїмося, ми за ними стежимо, і їх ходи нам відомі. Але є серед них, хоча і небагато, але декілька особливих людей: це в Бога віруючі, і християни, і в той час і соціалісти. Ось саме цих більше всього боїмося, це страшний народ! Соціаліст-християнин страшніше соціаліста-безбожника»[517]. Саме в образі Альоші Карамазова несвідомо формується російський соціаліст-християнин, а в майбутньому — імперський більшовик. Такий перверсивний світогляд, підготовлений авторитарними старцями-монахами, передбачає модернізовану російсько-імперську державу. Це дає привід згадати містерію Шевченка та його українське пророцтво у «Великому льосі» про «церков-домовину», яка стоятиме на землі Богдана Хмельницького.
511
Достоевский Ф. М. Братья Карамазовы. — С. 33.
512
Див.: для порівняння — позицію європейської людини, що подана в романі Г. Гессе «Сіддхартха»(1919): Сіддхартха, зустрівши Будду, переконується, що той — істинний учитель, але все одно не стає його учнем, оскільки прагне сам здійснити пошуковий процес істини.
513
Достоевский Ф. М. Братья Карамазовы. — С. 48.
514
Достоевский Ф. М. Братья Карамазовы. — С. 311—312.
515
Там само. — С. 66.
516
Там само.
517
Там само. — С. 70—71.