Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
— Прокиньтесь, юний пане, та порухайтесь. Допоможіть мені розбудити й інших, бо нас усіх забере тут холодна смерть.
Так, то засинаючи, то прокидаючись, вони провели ніч. Довго, нестерпно довго минав час, доки не настав ранок. Буря невгавала. Проклинаючи дим, мандрівники грілися біля вогню. В казані кипіла вода для чаю. Ашіма вкинула туди чайного листя, перемішаного з квітками жасмину.
За обід їм правили сухарі і порубане на шматки в'ялене м'ясо. Марко відкидав з проходу сніг, Ло-бзанг і Матео, взявши сокири, вийшли з печери і нарубали дров для вогнища, Ніколо й Мафіо Поло перевірили, як себе почувають тварини, як їх охороняють.
Буря лютувала. Минали дні. Купці спохмурніли, зробилися буркітливими, часто гримали один на одного. Матео піклувався про Ашіму, яка виросла в теплих краях і тому дуже терпіла від холоду.
— Скільки вже днів триває оця триклята буря? — глухо спитав Матео.
— П'ятнадцять днів, — відповів Марко.
Скінчились запаси їжі. Довелось забити верблюда.
— Якщо й далі так буде, ми вб'ємо всіх тварин, — висловив хтось думку, яка сиділа у кожного в голові.
Чи надворі ніч, чи день? Мандрівники з розчервонілими очима зібрались навколо вогню і гріли руки над мідяним казаном. В кутку ще лежало півстовбура і трохи хмизу.
Вождь вийшов надвір і зник у сніговій хурделиці. Незабаром він повернувся, сів на свою ковдру і глянув на вогонь.
Нарешті він сказав:
— Не треба вбивати тварин. Буря стихає. — Жоден мускул не поворухнувся на його обличчі.
Наступного ранку в печеру заглянули перші сонячні промені. Виснажені до краю люди заходились відкидати сніг, готуючи місце для годівлі тварин.
Ло-бзанг сказав:
— Саме час вирушати в малі кам'яні гори. Юний пане, ходімте зі мною. Сухі кам'яні гори — батьківщина диких кіз.
Погоничам він звелів:
— Збирайте гульджанове коріння[17], сушіть його на сонці і потім розтирайте каменями.
Марко і Ло-бзанг, озброєні мисливськими списами, стрілами й луками, вирушили в гори. Старий вождь ішов стежкою, протоптаною дикими звірами. По слідах на снігу і на вологій землі він визначив, що десь недалеко має бути стадо.
Ло-бзанг обережно видряпався по похилій скелястій стіні, кинув хлопцеві аркан і зачекав, доки той вибереться до нього.
Раптом вони почули страшенний гуркіт. Ось він усе ближче й ближче — це снігова лавина з скаженою швидкістю мчала на них.
Ло-бзанг і Марко кинулись під скелястий виступ і притиснулись до стіни. Земля задрижала, в повітрі застугоніло. Холодна біла хмара обгорнула їх. Марко здалося, ніби чиясь могутня рука придавила його до скелі, йому забракло повітря. Величезна снігова брила прокотилася по похилій стіні і шугнула в долину, знищуючи все на своєму шляху. Луною відгукнулися гори. Потім стало тихо.
— Лавина, юний пане, — сказав Ло-бзанг.
Мисливці піднімалися все вище й вище. Далеко під ними звивалася між горами й проваллями річка. Мовчазні льодовики палали холодним вогнем: жовтим, блакитним, рожевим, білим.
Раптом Ло-бзанг спинився, взяв Марко за рукав і показав униз на луг. Там мирно паслися гірські кози з чорною блискучою шерстю і стадо диких овець.
Мисливці довго стояли над урвищем, милуючись чудовою картиною, аж доки в їхніх серцях не прокинувся мисливський запал. Марко охопило нестримне хвилювання. Разом з Ло-бзангом він почав скрадатися проти вітру по узліссю. Нарешті Ло-бзанг велів юнакові спинитися, а сам пружною, безшумною ходою подався до групи дерев, що росли метрів за сто від них. Марко опустився навколішки і вклав у лук стрілу.
Тимчасом старий дістався до групи дерев. Над водою пролетіла зграя диких гусей. Вівці й кози стривожено задерли вгору голови. Марко натягнув тятиву, прицілився у великого барана і пустив стрілу. Баран підскочив угору, впав, знову звівся на ноги і, похитуючись, побіг геть. Козел, підстрелений Ло-бзангом, рвонувся вперед, але одразу, забивши ногами, впав.
Обидва стада помчали вздовж берега озера і зникли за пагорбом. Марко невідривно стежив за своїм бараном, боячись, що він втече від нього. Баран спіткнувся об звалений вітром стовбур дерева і впав на землю. Юний мисливець дорізав його ножем.
За два дні мисливці вбили чотирьох диких баранів і двох козлів. У табір вони повернулись з повними мішками м'яса. Мандрівники, які з нетерпінням чекали на них, зустріли їх бурхливою радістю. Скоро біля печер палахкотіли вогнища і в казанах варилося м'ясо.
17
Гульджан — рослина, що росте на Памірі. Коріння її сушать і розтирають на борошно.