Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
Зустріч з татарами примусила Марко замислитись. Він відчував ворожнечу, яка оточувала їх невидимою стіною. Назавжди лишилися в його пам'яті гіркі слова нещасного Хасан-бека: «Більше в нашій країні не лишилося краси. Її розтоптали татарські копита». Та й Хаджі-Мухаммед з обережною стриманістю натякнув йому, що він не підтримує татарського панування, хоч воно й не позбавило його земних благ. А старий вождь Ло-бзанг розповів йому про загибель свого племені, як про щось чуже й далеке його серцю. Щоправда, він був надто старий, і в його серці згас вогонь зненависті. Але ж де він мав його підтримувати? Біля чужого багаття довго не всидиш, бо ти там — лише непроханий гість.
В Марко росло бажання вивчити історію татар, які п'ятдесят років тому, за часів Чингіс-хана, завоювали півсвіту. В глибині душі він захоплювався ратними подвигами жовтолицих вояків. Хіба в дитинстві його не зачаровували подвиги Енріко Дондоло, старого дожа Венеції, який 1204 року на чолі війська хрестоносців захопив оточену могутніми мурами столицю Східно-Римської імперії? Хіба сильні й розумні не мають права підкоряти собі інших?
Марко їхав, глибоко задумавшись. Татари вбили матір Ашіми і продали дівчину работорговцям. Чингіс-хан наказував своїм воїнам убивати всіх чоловіків, які здатні оборонятися.
Думки Марко двоїлися. Він був невдоволений собою, бо не міг знайти відповіді на питання, які виникли в нього після зустрічі з татарами.
його батько і Мафіо Поло, заповзятливі й досвідчені купці, глибоко шанували великого хана Кублая, внука Чингіс-хана, який підкорив собі Китай і проголосив себе імператором. Ще в Балху Ніколо Поло казав синові: «Коли ти, нарешті, зрозумієш, що ми купці, а не благодійники!» А от Матео взяв за руку дівчину і подарував їй людське життя. Він навіть не побоявся смертельної небезпеки, аби тільки було за віщо добувати для неї одежу і прикраси.
Марко спинив коня і зіскочив на землю. Праворуч від вулиці протікала поміж зеленими пагорбами Кашгар-Дар'я. Юнак спутав свого жеребця і пустив його пастися на берег.
На сході виднілись будинки Кашгара. Їхні дахи виблискували в променях вечірнього сонця. Над міськими мурами здіймалися мінарети мечетей і дві дзвіниці з золотими хрестами. В Кашгарі під верховною владою великого хана мирно жили поряд магометани і несторіанські християни.
Марко пішов вздовж берега річки. Дорога вела повз огороджений парканом садок. На деревах рясніли золотаві абрикоси, персики, груші і яблука. З-за паркана звисали червоні й жовті троянди. Посеред саду стояв білий дім. Його двері були прикрашені різьбленими і мальованими орнаментами. Марко озирнувся і, не помітивши нікого, швиденько нарвав собі троянд з одного куща.
Ашіма любила квіти.
Зненацька серед вечірньої тиші пролунав сміх. Багато зодягнений пан з чималим черевцем підвівся з лавки, схованої серед кущів, і весело гукнув:
— Заходьте, іноземцю, і нарвіть собі квітів, скільки хочете. — Він ввічливо вклонився. — Ви потрапили у володіння окружного судді міста Кашгара. Мене звуть бег Баяндер, тобто Щедрий. Рвіть, рвіть.
Очі його насмішкувато поблискували. Він вдоволено оглянув багато вдягненого іноземця.
Марко нерішуче стояв з квітами в руці перед хвірткою.
— Пробачте мою крадіжку, бег Баяндер, — зніяковіло озвався він. — Мене звати Марко Поло. Я з Венеції.
— Зайдіть до мене і трохи освіжіться, перш ніж повертатись у Кашгар.
Марко зайшов до тихого по-вечірньому саду. Бег Баяндер провів його в зелену альтанку. Служниця принесла диню, абрикоси і вино. Десь за стіною дерев небо палало червоними й жовтими барвами, які поволі згасали, переходячи в однотонний сірий колір. Повітря було тепле, і від квітів линув приємний запах.
Опасистий бег Баяндер засипав Марко питаннями. Він вперше зустрівся з венеціанським купцем.
— Вибачайте, бег Поло, — сказав він. — Адже мені не часто випадає розмовляти з іноземцями. Службові обов'язки забирають весь мій час. Ви навіть не уявляєте, скільки розвелось злодіїв, жебраків і заколотників. Хай їх покарає аллах! З татарською владою я в добрих стосунках. Татари також люблять послух і порядок. — На товстому обличчі судді з'явилася самовдоволена посмішка. — Минулого тижня я наказав повісити двох селян за те, що вони підбурювали проти татар мирне населення. Рвіть, бег Поло! Ви покуштуйте оцих абрикос. Це ж просто мед! — Бег Баяндер, інакше Щедрий, важко зітхнув, обтяжений своїми службовими обов'язками. Він зробив недвозначний жест, провівши собі товстим пальцем по шиї. — Відтяти голову — кращий засіб привчити отой набрід до порядку. Татарські хани дуже вдоволені мною… Ви тільки погляньте на мої володіння. Все оте поле аж до самої річки і оті виноградники, доки сягає око, належать мені. Ох, нелегко тримати все це в руках!