Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
— Уже все гаразд, тату! Ашіма дала мені супу.
— Ну й викидаєш ти коники, Марко! — мовив Мафіо. — А ми накупили для тебе чудових речей. Здивуєшся, коли побачиш.
Марко посміхнувся. Він почував себе дуже втомленим. «Де це Матео?» подумав він. До його слуху ще долинули слова батька:
— Ходімо, Мафіо, хай спить.
Наступний день був сонячний і вітряний. На подвір'ї караван ладнався в дорогу.
Ніколо й Мафіо Поло пішли в місто. Хворий ще спав. Ашіма, втомлена після безсонної ночі, впоравшись з своєю роботою, чекала, поки прокинеться юний пан.
Раптом вона здригнулась. Чи не спить вона? Може, це їй примарилось? До її слуху долинув добре знайомий голос, що заглушав усі інші голоси. Схрестивши на грудях руки, дівчина відступила назад. Її біле, як сніг, обличчя залилося краскою.
В цю мить відчинилися двері. В кімнату ввірвався жмут сонячного проміння, і на порозі з'явилась постать великого чужинця.
— Ось і я, — вигукнув він. — Чого ти дивишся на мене, як на привид, кізко? Чому це Марко ще спить? І чому він такий худющий? — Матео понизив голос. — Він хворий?
Марко прокинувся. Після сну він почував себе сильнішим.
— Це ви, Матео! А я дивувався, чому ви вночі не прийшли до мене. Мабуть, міцно спали? — В голові юнака зовсім проясніло. Дивлячись на Матео, який стояв, щось обмірковуючи посеред кімнати, Марко збагнув, що під час його хвороби відбулись якісь події. Він перевів погляд на Ашіму. Дівчина навіть не поворухнулась.
— Гляньте, Матео, — мовив він італійською мовою, — у Ашіми з очей течуть сльози, а обличчя радісне. Ось вона вже й сміється.
— Я піду по воду, — сказала Ашіма.
Марко й Матео залишились наодинці. Матео витягнув з кишені гаманця і висипав на долоню рубіни. Коштовні камінці засяяли, як кров.
— Намилять мені шию Ніколо й Мафіо, — сказав Матео, посміхаючись. — Але ж тут… — Він стулив долоні і струснув камінці, які задзвеніли, немов шматочки скла. — Це рубіни з рук його величності найсвітлішого короля Бадахшана. Де моя донечка? Найкращий з цих камінців я подарую їй.
Марко з подивом вислухав розповідь Матео. Забувши про свою хворобу, він кілька разів вибухав реготом. Та коли він спробував підвестись, то знову відчув слабість.
Великі руки Матео доторкнулись до його чола.
— Більше я не скажу тобі жодного слова. Спи й набирайся здоров'я, сину.
В ГОРАХ
У березні 1272 року мандрівники залишили королівство Бадахшан. Через три дні вони в'їхали в провінцію Вахан. Тут їм довелось чотирнадцять днів підніматися в гори, такі високі, що навіть не всякий птах міг би досягти їхніх вершин. Вів їх Ло-бзанг, старий вождь, який втратив під час навали татар і своє плем'я, і сім'ю, і свої табуни.
… Марко сидів з Ло-бзангом біля багаття і слухав його розповіді про становлення світу, про виникнення великих і безславно загиблих держав, про страхітливе панування татарських ханів.
Ло-бзанг підвівся, відійшов від багаття і прислухався до якихось далеких звуків.
— Демони вітру виють у царстві гірських льодовиків, — промовив він. — Ми повинні завести тварин у печери. — І він нечутно, як кішка, пішов у темряву.
Марко здалося, немов якась чужа казкова постать розтанула в мороці.
Крижаний подих вітру забрав останнє денне тепло. У відблисках світла видно було, як летіли дрібні сніжинки, ніби рухався білий серпанок. Марко став спиною до вогню.
Вісімнадцять місяців були вони вже в дорозі і за цей час пройшли половину свого шляху. Розповідь Ло-бзанга примусила Марко задуматись. Яким велетенським був світ, оточений з усіх боків океаном! Чи вдасться коли-небудь людям подолати оті льодовики, що, пробивши хмари, врізалися в небо?
Ло-бзанг повернувся від печер, в які він завів коней, мулів і верблюда.
— Допоможіть мені занести в печеру харчі, — сказав провідник. — Буде буря й хурделиця.
Вождь Ло-бзанг, прозваний Добродушним, вимовляв слова так, що вони звучали, як наказ. Мрії й спогади його немов вітром здуло. Очі старого знову блищали по-соколиному, його вуха чули таємничі ознаки, його ніс уловлював снігову небезпеку, його мисливський інстинкт застерігав від неї.
— Роздмухайте вогонь і занесіть у печеру головешки. Треба, щоб праворуч і ліворуч від входу всю ніч горіло багаття. — Останні слова він промовив ніби до самого себе.
Ашіма готувала їжу. Чоловіки внесли в печеру харчі, ковдри і шкури. Все дужче шаленіла хурделиця, все сильніше завивав вітер. Люди закутувались у ковдри й шкури. Буря ревла. Холод заповзав крізь щілини навіть у скелі. Ло-бзанг, Марко і Матео зрубали двоє дерев і підтягли їх до печер. Ло-бзанг підтримував вогонь. Марко, незважаючи на те, що холод добирався крізь ковдру до самих кісток, скоро заснув, йому снився вогонь і сонячне тепло. Розбудив його Ло-бзанг.