Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
Він підвів Марко до паркана і важкою від перснів рукою показав на свої землі.
Марко згадав зустріч з татарською сотнею. На мить йому здалося, ніби він побачив за спиною товстого базікала непорушні, скам'янілі обличчя жовтошкірих вояків.
— Ви — громадянин Кашгара, бег Баяндер? — спитав він.
— З незапам'ятних часів, бег Поло, — гордо відповів окружний суддя.
— Дякую вам за гостинність, — з холодною ввічливістю мовив Марко і вклонився. — Але я повинен квапитись, щоб своєчасно проїхати міські ворота.
— Зачекайте трошки, бег Поло, — вигукнув окружний суддя. Він задріботів до грядки і нарвав великий букет квітів. — Візьміть ці квіти. І приходьте ще в мій скромний дім. Хай вас благословить аллах!
Марко розпутав коня і галопом помчав дорогою до Кашгара. Коли дім бега Баяндера вже не було видно, він жбурнув у пилюку букет подарованих квітів і розтоптав його копитами коня.
Але маленький букет украдених троянд лишився в нього за поясом.
Починало сутеніти, коли Марко під'їхав до таверни, де зупинились венеціанці. Він помітив біля стіни струнку дівочу постать. Дівчина кинулась до воріт і відчинила їх. Марко скочив з коня і за повід завів його у двір.
— Це ти, Ашіма! — радісно вигукнув він.
— Я випадково виглянула надвір, юний пане, — відповіла дівчина. — Уже пізно.
Вона зачинила ворота. Над будинком розкинула своє гілля магнолія. Між темнозеленим шатром листя палахкотіли дві великі білі квітки. На небі сяяв місяць.
Ашіма говорила італійською мовою. Слова в її вустах звучали, немов далека чужа музика.
Марко обережно витягнув з-за пояса букет троянд.
Тоді Ашіма тихо промовила:
— Мені треба поспішати. Месер Матео чекає на мене.
«Вона молиться на нього, як на бога», подумав Марко.
— Я ось привіз квітів, візьми їх для месера Матео! — коротко сказав він.
Дівчина, вагаючись, взяла букет.
— Дякую, юний пане.
І вона хутко зникла в будинку.
ГОЛОСИ В ПУСТЕЛІ
Минуло рівно два роки від початку мандрівки. Венеціанці вступали в маленьке місто Лоп, збірний пункт багатьох караванів. Звідси починалась горезвісна Лопська пустеля. Гарячий вітер ніс зі сходу куряву і засипав нею провулки, базари і вбогі хатинки. Венеціанці найняли два маленькі будиночки на околиці.
Якось після обіду Марко прийшов до Матео. Той стояв біля вікна і дивився на маленький садок. На його обличчі лежала тінь сумної задуми.
— Ти сумуєш за домівкою? — спитав його Марко.
— Сумую за домівкою? Ти краще послухай, що трапилося вчора. Зайшов у наш сад якийсь чоловік. Ашіма покликала мене. Бачу, стоїть вона перед ним і вся тремтить. «Що трапилось, Ашіма?» спитав я і хотів було схопити його за карк. «Не чіпайте його, месер Матео, — каже вона, — він не має нічого поганого на думці». Чолов'яга скривив у посмішці своє вовче обличчя і щось каже мені. «Що він хоче, Ашіма?» питаю я. «Він каже, що ви сильніші за демонів вітру, які охороняють золоті скарби. Ви повинні відшукати з ним у пустелі золотий скарб». Отаке зважився мені запропонувати той нікчемний брехун. Я навіть і не дізнався, що він справді надумав. Коли я пожбурив його за двері, він скривив від люті обличчя і погрозив мені кулаком… Чом Ашіма така полохлива? Я не розумію тутешніх людей…
— Тебе дивує, що Ашіма злякалася? А я її вже розумію. Вона боялася, що ти вирушиш з тим чоловіком шукати золотий скарб.
Тінь задуми зникла з обличчя Матео. Він посміхнувся сам до себе.
Через чотири тижні венеціанці разом з великим караваном розпочали похід через пустелю Лоп. Старий вождь Ло-бзанг найняв для перевезення вантажу ще двох верблюдів і трьох дужих віслюків, а крім того, він закупив стільки харчів, що їх вистачило б щонайменше на місяць дороги. Він застеріг мандрівників ні в якому разі не відходити від каравану далі, ніж на п'ять кроків. «В пустелі живуть злі духи, які наводять оману на подорожніх і не одного вже призвели до загибелі», сказав він.
На шиї тваринам було прив'язано дзвіночки. Їхній монотонний передзвін навівав дрімоту. Куди не кинь оком, скрізь простяглися піщані дюни.