Незвичайні пригоди Марко Поло

— Злазь, нікчемна собако! — закричав командир.

Матео зрозумів лайку. Його брови грізно зійшлися на переніссі. Він підняв руку.

— Не кричи, пуцьверінок! — спокійно сказав він.

Почувши чужі слова, командир оторопів. Матео поклав руку на держак свого меча. Після короткої суперечки було домовлено, що Матео поїде разом з вершниками. Так він вирушив назад, уже як полонений, оточений з усіх боків вояками короля, напружено чекаючи, що ж буде далі.

Йому було майже весело. Очима знавця він оглядав породистих коней і багато оздоблену зброю. Це були не звичайні солдати. Вони їхали так швидко, що Матео ледве встигав за ними. Їхні кольчуги виблискували в промінні вечірнього сонця.

На горі, що бовваніла над рівниною, немов велетенський пиріг, височів мисливський замок. По дорозі їм траплялися кіннотники й піхотинці. Гурт людей з палицями, барабанами й ріжками запопадливо дав дорогу, коли повз них промчали королівські кіннотники. Матео здогадався, що ці люди повертаються з полювання.

Ворота замка відчинилися. Загін в'їхав на подвір'я і там спішився. Не встиг Матео й отямитись, як двоє озброєних охоронців ввели його в якусь жалюгідну комірчину і замкнули за ним важкі двері. Тепер він мав доволі часу, щоб подумати про своє становище. Було темно, хоч око виколи, — кімната не мала жодного вікна. Матео став навпомацки шукати, де б сісти, і зрештою наткнувся на дерев'яний оцупок.

Він втомлено опустився на нього і задумався. «Не так уже й погано складаються справи, — спробував він утішити себе. — Зброї ж вони не забрали. Значить, я потрапив не в руки розбійників».

Почулися кроки й голоси, двері відімкнули. Четверо озброєних вояків вивели Матео з кімнати і звеліли йому віддати меч. Він, вагаючись, виконав їхній наказ.

Його привели у велику, розкішно оздоблену залу. Він спинився, немов заворожений. До його вух долинуло перешіптування багатьох людей. Крізь натовп вельмож він пройшов до золотого трону і вклонився. Хто мешкає в цьому палаці? Якийсь король?

Матео опустився на одне коліно. Незвичайне оточення в першу мить збило його з пантелику. Перед ним сидів на троні молодий черевань. Він щось сказав гучним голосом, звертаючись до Матео.

— Благородний пане, я не розумію вас! — мовив Матео і підвівся з підлоги. Тепер він був вищий за всіх на цілу голову. Володар суворо дивився на нього. Потім щось наказав, і двоє вельмож негайно вийшли з зали.

Матео почував себе ніяково. Не дуже-то приємно, коли на тебе витріщають очі, немов на якогось чудернацького звіра. Володар тимчасом розмовляв з трьома сановниками, які стояли біля нього і з глибокою повагою ловили кожне його слово. Невдовзі до залу ввели літнього чоловіка, який одразу упав перед володарем на підлогу, потім підвівся і на різних мовах заговорив до Матео. Почувши італійські слова, Матео полегшено зітхнув.