Незвичайні пригоди Марко Поло

На обличчі короля ще виразніше проступила посмішка.

— Його величність найсвітліший король Бадахшана хоче знати, де славнозвісний капітан Матео, власник чорної барки, навчився так брехати? Його величність найсвітліший король Бадахшана звертає твою увагу на те, що через п'ять хвилин ти втратиш голову.

Матео байдуже дивився поперед себе і мовчав. В залі запала мертва тиша. Король бавився золотою китицею, що звисала з пурпурної скатертини. На його плащі виблискували рубіни.

Через кілька секунд він звернувся через перекладача до Матео з новим запитанням:

— Його величність найсвітліший король Бадахшана хоче знати, чому ти не відповідаєш?

— Я думаю, як мені доведеться їхати без голови до двору великого хана.

По залі пробіг тихий гомін. Король голосно зареготав і ляснув себе по товстих стегнах. В ту ж мить придворні теж зареготали. Король раптом спохмурнів, і всі в залі замовкли. Тільки в кутку якийсь хлопець продовжував хихотіти. Всі з обуренням повернули до нього голови.

— Його величність найсвітліший король Бадахшана наказує славнозвісному капітанові Матео, власникові чорної барки, перед стратою пообідати з його величністю найсвітлішим королем Бадахшана.

Король плеснув у долоні. Чотири чорні раби внесли вкритий червоним оксамитом паланкін, на якому сяяли прикраси з рубінів.

Його величність найсвітліший король Бадахшана встав з свого трону і сів у паланкін. Придворні — а попереду всіх спантеличений Матео — посунули за королівським паланкіном.

— Краще б ти бігав, товстун, — пробурмотів Матео, — тоді б з тебе був зовсім пристойний король.

Проминувши кілька кімнат, вони зайшли у велику залу, де вже було накрито до обіду стіл. Король наказав Матео сісти на подушці праворуч себе. Слуги почали вносити безліч їжі та всіляких напоїв.

Король їв страшенно багато. З рота в нього капав жир. Потім він підняв золотий кухоль і, з насолодою відригнувши, випив вина.

— Чудовий був би з тебе король, якби ти менше їв і менше пив, — пробурмотів Матео і взявся за їжу.

Трохи поївши, він відригнув так гучно, що аж його сусід праворуч з переляку випустив фазанячу ніжку. Потім він одним духом випив великий келих вина. На обличчі короля з'явилась доброзичлива посмішка.

— Ти був би зовсім пристойним королем, якби мав на плечах мою голову, — пробурмотів Матео.

Коли король пив, придворні теж мусили випивати свої келихи. Матео дивувала витривалість короля, який міг, не п'яніючи, спорожнити стільки чарок. Один за одним падали під стіл сп'янілі придворні, що викликало кожного разу у найсвітлішого короля нестримний регіт. Слуги брали нещасних за барки і, як мішки, витягали з зали.

Матео був у доброму гуморі. Він уже втратив відчуття часу і забув про своє небезпечне становище. Поруч лежав п'яний перекладач. Слуги виносили останніх вельмож; його величність, розливаючи на килим вино, виспівував диких пісень.

— А ти веселий король, товстун, — ревів Матео. — Це говорить тобі славнозвісний капітан Матео, власник чорної барки. — Він знову налив і випив. Обличчя його королівської величності ніби танцювало в нього, перед очима і здавалося йому велетенським. До його слуху долинав громовий регіт. Миготіли свічки й рубіни, вся зала була заллята червоним світлом. Матео, похитуючись, піднявся, зробив непевний крок і впав на руки слуг.