Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
До кафе «La Closerie des Lilas»[147] вони частенько зазирали після вечері, а між дев’ятою вечора та другою ночі тут завжди можна було знайти Кроншоу. Однак Фланаґан вже стомився від інтелектуальних бесід і, почувши Лоусонову пропозицію, повернувся до Філіпа.
— Та ну їх, ходімо до дівчат, — сказав він. — Підемо до «Gaîté-Montparnasse»[148] і там добряче наберемося.
— Я краще піду подивитися на Кроншоу і залишуся тверезим, — засміявся у відповідь Філіп.
42
У компанії відбулися збурення. Фланаґан і ще двоє чи троє студентів рушили до м’юзик-холу, а Філіп із Клаттоном і Лоусоном повільно потягнулися до «Closerie des Lilas».
— Вам обов’язково потрібно навідатися до «Gaîté-Montparnasse», — порадив Лоусон. — Одне з найчарівніших місць у Парижі. Колись я обов’язково напишу його.
Під впливом Гейворда Філіп ставився до м’юзик-холів презирливо, але потрапив у Париж саме тоді, коли тут відкрили їхні художні можливості. Незвичне освітлення, плями вицвілочервоного і тьмяно-золотого кольорів, густі тіні та обриси декорацій народили нову ідею, тож у половині студій Латинського кварталу висіли ескізи, зроблені в невеличких місцевих вар’єте. Скориставшись прикладом художників, літератори теж раптом знайшли в таких закладах художню цінність: червононосих клоунів обожнювали за їхнє розуміння людських характерів; огрядні співачки, котрі верещали зі сцени, ніким не помічені протягом двадцяти років, раптом продемонстрували винятковий гумор; дехто знаходив естетичне задоволення у виступах дресированих песиків, а інші витрачали мало не весь свій словниковий запас, розхвалюючи виступи фокусників і акробатів-велосипедистів. Під впливом нової тенденції мистецтво почало цікавитися і публікою. Наслідуючи Гейворда, Філіп зневажав людські збіговиська; він перейняв манери відлюдника, який відсторонюється у своїй самотності й з огидою спостерігає за блюзнірством простолюдинів; але Клаттон і Лоусон з ентузіазмом теревенили про народні маси. Вони описували бурхливий натовп, що вирував на різноманітних паризьких ярмарках, море облич, наполовину осяяне ацетиленовими ліхтарями, наполовину заховане в темряві, гупання барабанів, завивання свищиків, гудіння голосів. Те, що змальовували хлопці, дивувало Філіпа своєю новизною. Американці розповіли Кері про Кроншоу.
— Ви колись читали його твори?
— Ні, — зізнався Філіп.
— Їх друкували у «Жовтій книзі»[149].
Студенти ставилися до Кроншоу так, як художники часто ставляться до письменників: із презирством, адже він був аматором; поблажливо, адже він займався мистецтвом, і благоговійно, адже він користувався недоступними для них самих художніми засобами.
— Він — надзвичайна особистість. Але спочатку ви можете дещо розчаруватися: Кроншоу перебуває у найкращій формі, тільки коли нап’ється.
— А найприкріше те, — додав Клаттон, — що йому потрібно до дідька багато часу, щоб набратися.
Коли молоді люди підійшли до кафе, Лоусон сказав Філіпу, що їм доведеться зайти всередину. Осіннє повітря було теплим, але Кроншоу панічно боявся протягів і сидів усередині навіть у найспекотніші дні.
— Він знає всіх, кого варто знати, — пояснив Лоусон. — Він познайомився з Патером і Оскаром Вайлдом[150], а ще знає Малларме[151] і всіх інших.
Об’єкт їхніх пошуків сидів у найнепримітнішому кутку кафе, загорнувшись у шубу й піднявши комірець. Капелюх він низько натягнув на чоло, рятуючись від холодного повітря. Це був високий чоловік, кремезний, але не огрядний, з круглим обличчям, тоненькими вусиками і тупуватим поглядом. Його голова здавалася замаленькою для такого великого тіла, неначе хтось неспритно поклав на яйце горошинку. Кроншоу саме грав із якимось французом у доміно і привітав нових гостей тихою усмішкою. Чоловік не прохопився жодним словом, але посунув на столі стосик тарілочок, які підказували, скільки келихів він уже перехилив, наче звільняючи для хлопців місце. Коли їх відрекомендували один одному, чоловік кивнув Філіпові й повернувся до гри. Кері погано знав французьку, але навіть він помітив, що Кроншоу, який жив у Парижі вже кілька років, розмовляє нею жахливо.
Нарешті письменник відкинувся на стільці з переможною усмішкою.
— Je vous ai battu[152], — сказав він із жахливим акцентом. — Garçon![153]
Покликавши офіціанта, чоловік повернувся до Філіпа.
— Щойно з Англії? Дивитеся крикет?
147
Хутірець Ліли (фр.).
148
«Веселий Монпарнас».
149
«Жовта книга» — англійський щоквартальний літературний журнал.
150
Оскар Фінґал О’Флагерті Вілс Вайлд — видатний ірландський англомовний поет, драматург, письменник, есеїст.
151
Стефан Малларме — французький поет, один із найвидатніших представників французького символізму.
152
Я вас побив (фр.).
153
Офіціанте! (фр.).