Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
Дівчина кинула на нього розлючений погляд і повернулася до своєї картини. Годинник вибив дванадцяту, і модель, зойкнувши з полегшенням, зійшла з підвищення.
Міс Прайс зібрала свої речі.
— Дехто з нас ходить обідати до Ґрав’є, — повідомила вона Філіпу. — Особисто я завжди їм вдома.
— Якщо хочете, я відведу вас до Ґрав’є, — запропонував Клаттон.
Філіп подякував йому і зібрався йти. Дорогою до виходу місіс Оттер поцікавилася, як у нього справи.
— Фанні Прайс допомогла вам? — запитала вона. — Я посадила вас там, бо знала, що вона допоможе, якщо захоче. Дуже неприємна дівчина з кепським характером; вона абсолютно не вміє малювати, але знає всі прийоми і може допомогти новачку, якщо захоче докласти для цього зусиль.
Коли вони вийшли на вулицю, Клаттон сказав:
— Ви справили враження на Фанні Прайс. Стережіться!
Філіп розреготався. Він не зустрічав людини, на яку йому ще менше хотілося б справити враження. Юнаки підійшли до маленького дешевого ресторанчика, де обідало кілька студентів, і Клаттон опустився за стіл, де вже сиділо троє чи четверо чоловіків.
За один франк ти отримував тут яйце, тарілку з м’ясом, сир і невеличку пляшечку вина. За каву доводилося платити окремо. Вони сиділи за столиками на тротуарі, і повз них раз по раз проїжджали жовті трамваї, невтомно калатаючи своїми дзвониками.
— До речі, як вас звуть? — поцікавився Клаттон, коли вони сіли.
— Кері.
— Дозвольте мені відрекомендувати вам мого давнього і вірного друга, якого звуть Кері, — серйозно озвався Клаттон. — Містер Фланаґан, містер Лоусон.
Усі посміялися, і повели розмову далі. Вони базікали одночасно й обговорювали тисячу різних речей. Ніхто не звертав уваги на співрозмовників. Розповідали про місця, де побували влітку, про студії, про різноманітні школи; згадували незнайомі Філіпу імена: Моне, Мане, Ренуар, Піссарро, Деґа[130]. Філіп увесь перетворився на слух, і, хоча почувався тут дещо чужим, серце його заходилося від захвату. Час спливав непомітно. Клаттон підвівся і сказав Кері:
— Гадаю, ввечері мене можна буде знайти тут, якщо вам захочеться прийти. Ви скоро дізнаєтеся, що це найвдаліше і найдешевше місце у Латинському кварталі, де можна заробити катар шлунка.
41
Філіп прогулявся бульваром Монпарнас. Це був зовсім не той Париж, який він бачив навесні, коли приїжджав робити облік у готелі «Сент-Джордж», — про цей період свого життя він згадував здригаючись, — а якесь провінційне, як йому здавалося, місто. Було в ньому щось легковажне, а сонячний простір наповнював свідомість мріями. Стрункість дерев, сліпуча білизнá будинків, широкі погляди, і Філіп уже почувався тут, як удома. Він тинявся вуличками і розглядав людей: навіть у найпересічніших — робітниках у широких штанах, підперезаних червоними поясами, та невисоких солдатах у вкритих пилюкою, але вишуканих мундирах — Філіп бачив прояви елегантності. Незабаром він дійшов до авеню дель Обсерватор, і від побаченого величного, та все ж витонченого краєвиду у хлопця вирвалося задоволене зітхання. Він зайшов до Люксембурзьких садів: діти гралися, няньки з довгими стрічками повільно прогулювалися парочками, заклопотані чоловіки поспішали кудись, затиснувши під пахвою портфелі, молодь була якось дивно вбрана. Пейзаж був офіційним і витонченим, природа упорядкованою та приведеною до ладу, але з такою вишуканістю, що невпорядкована та не приведена до ладу природа здавалася варварством. Філіп був зачарований. Його збуджувала думка, що він стоїть на місці, про яке так багато читав; тут для нього була свята земля, і юнак відчув таке ж благоговіння і задоволення, як старий викладач, що вперше побачив усміхнену долину Спарти.
Прогулюючись, він наштовхнувся на міс Прайс, яка самотньо сиділа на лавиці. Спочатку він завагався — не хотілося нікого бачити, до того ж її непривабливість так не пасувала до щастя, яке панувало навколо; але Філіп здогадався, що дівчина дуже болюче сприймає обрáзи, і, оскільки вона його помітила, вирішив ввічливо підійти й поговорити з нею.
— Що ви тут робите? — поцікавилася міс Прайс, коли він наблизився.
— Насолоджуюся. А ви хіба ні?
— Ох, я приходжу сюди щодня з четвертої до п’ятої. Не думаю, що працювати цілий день без відпочинку корисно.
— Можна мені перепочити тут хвилинку? — запитав Філіп.
— Якщо бажаєте.
— Звучить не надто люб’язно, — засміявся Кері.
130
Клод Моне, Едуард Мане, П’єр-Огюст Ренуар, Каміль Піссарро, Едґар Деґа — французькі художники-імпресіоністи.