Тягар пристрастей людських

43

Щовівторка та щоп’ятниці викладачі проводили ранки в «Амітрано», критикуючи зроблене студентами. У Франції художники, які не пишуть портрети і не мають заможного покровителя-американця, заробляють небагато; тож чимало відомих людей радо проводили раз на тиждень кілька годин у котрійсь із численних студій, де навчали живопису, отримуючи трохи додаткових купюр. Щовівторка до «Амітрано» навідувався Мішель Роллен. Це був літній чоловік із сивою бородою та квітучим обличчям, автор багатьох декоративних розписів у будівлях державних установ, які стали об’єктом насмішок для його учнів: чоловік був послідовником Енґра, несприйнятливий до прогресу в мистецтві, і дратувався від згадки про всіх цих tas de farceurs[162], яких звали Мане, Деґа, Моне чи Сіслей[163]. Однак Роллен залишався прекрасним учителем, ввічливим, таким, що умів підбадьорити, був готовий допомогти. А ось із Фоне, котрий приходив до студії щоп’ятниці, важко було знайти спільну мову. Цей невисокий поморщений чоловічок, неохайний, із зіпсованими зубами, скуйовдженою сивою бородою і божевільними очима, розмовляв тоненьким уїдливим голосочком. Колись він продав у Люксембурзький музей кілька картин, й у двадцять п’ять років Фоне пророкували успішну кар’єру, однак своїм талантом він завдячував молодості, а не якимось особистим якостям, і наступні двадцять років тільки копіював пейзаж, завдяки якому в юності здобув успіх. Коли йому закидали одноманітність, чоловік відповідав:

— Коро[164] ціле життя малював одне й те саме. Чому тоді не можна мені?

Фоне заздрив чужому успіху й відчував особливу особисту неприязнь до імпресіоністів, оскільки вважав, що його власна кар’єра постраждала від божевільної моди серед sale bête[165] публіки на їхні картини. Доброзичливе презирство Мішеля Роллена, котрий називав цих художників «худобниками», Фоне супроводжував лайкою, де найпристойнішими словами були «crapule»[166] чи «canaille»[167]. Він отримував задоволення, оббріхуючи їхнє особисте життя і сардонічно втішався (і богохульно насолоджувався непристойними подробицями), цікавлячись законністю їхньої появи на світ та чистотою шлюбів: аби підкреслити свою лихослівну зневагу, чоловік користувався східними художніми образами і східними перебільшеннями. Фоне не намагався приховати свого презирства до молоді, яку навчав. Студенти боялися і ненавиділи його. Його грубий сарказм частенько доводив жінок до сліз, які лише підігрівали його глузування. Утім, чоловік залишався у студії, попри нарікання тих, хто найбільше страждав від його кепкувань, адже, безсумнівно, був одним із найкращих майстрів у Парижі. Часом колишній натурник, який тепер керував школою, намагався втихомирити його, але після зустрічі з безжальною нахабністю художника його вмовляння змінювалися жалюгідними вибаченнями.