Твори в 4-х томах. Том 2

За ці п'ять днів я бачив понад десяток самиць куду і одного молодого самця з табунцем самиць. Великі сірі антилопи зі смугастими боками, кумедно маленькими голівками, великими вухами й круглими' животами швидко й нечутно зникли в хащах. У самця на рогах уже видніли перші кривулі, але самі роги були короткі й недоладні, і коли він у пітьмі промчав повз нас краєм галявини, третій у вервечці з шести самиць, то був схожий на справжнього самця не більше, ніж лосеня на великого старого лося з могутньою шиєю, темною гривою, чудовими рогами і темно-рудою шерстю — усім, що личить цьому лісовому сурмачеві зі статурою коня ваговоза.

Іншого разу надвечір, коли долиною між крутих пагорбів ми вертали до табору, провідники показали нам двох тварин: вони промчали в промінні надвечірнього сонця по вершині пагорба, тільки на мить майнувши сірими в білі смуги боками між дерев; зі слів провідників, то були самці куду. Ми не роздивилися їхніх рогів, а поки вибралися на пагорб, сонце вже сіло й важко було знайти якісь сліди на кам'янистому грунті. Однак ми помітили, що ноги в них довші, ніж у самиць, тож, можливо, то й справді були самці. Ми нишпорили серед кам'яних гряд до сутінків, але марно, так само нічого не знайшов назавтра й Карл, коли ми послали його туди.

Ми часто виганяли водяних антилоп, а якось, блукаючи кам'янистою грядою над глибоким виярком, підійшли до антилопи, що зачула наші кроки, але не запах. М'Кола схопив мене заі руку, й ми застигли, розглядаючи антилопу футів за десять від нас, гарну, з темним коміром круг шиї; вона наставила вгору роги, дрижала й роздимала ніздрі. М'Кола всміхався, стискаючи пальцями мій зап'ясток, і ми стояли й дивилися, як дрижала антилб-па, відчуваючи небезпеку, що загрожувала невідь-звідки. Потім десь удалині важко гримнула старовинна рушниця- тубільного дасливця, антилопа зірвалася й, майже перестрибнувши через яас, помчала грядою вгору.