Твори в 4-х томах. Том 2

— Гаразд, — погодився я.

Ми рушили назад тією ж дорогою, перетнули відкриту рівнину й добулися до дерев, де нас чекала Мама.

— То ви хоч бачили його?

— Ні,— відповів я. — Але кілька разів чули рик.

— А не було страшно?

— Трішечки, та й то наприкінці,— відповів я. — Але я б уко-лошкав його куди охочіше, аніж будь-яку іншу дичину.

— Яка ж я рада, що ви повернулись! — мовила вона.

А я тим часом дістав з кишені словника й склав фразу каліченою мовою суахілі. Для цього мені довелося знайти слово «подобатись».

— М'Колі подобається сімба?

До М'Коли знову повернулася здатність усміхатись, і від цього його китайські вусики по кутиках рота заворушились.

— Хапана, — відповів він і замахав рукою перед своїм носом. — Хапана!

«Хапана» означало «ні».

— Стріляти куду? — запропонував я.

— Добре, — палко погодився М'Кола. — Краще. Набагато краще. Тендалла, так. Тендалла.

Проте ми ще не бачили жодного самця куду довкола нашого табору й через два дні вирушили до Бабаті, потім до Кондоа, а звідти через увесь той край аж до Хандені, на узбережжя.

Мені не подобався ні цей табір, ні провідники, ні сам край.

Складалося враження, що він сходжений уздовж і впоперек і все тут давно виполюване. Ми знали, що тут є куду і принц Уельський застрелив таку антилопу якраз за цим табором, проте нинішнього сезону тут уже ходили три мисливські експедиції, та й тубільці полюють — вони буцімто охороняють свої посіви ' від бабуїнів, однак коли зустрічаєш тубільця, озброєного кованим міддю мушкетом, то трохи дивно, що той ганяє бабуїнів миль за десять від своєї шамби, ба навіть серед пагорбів, де водяться куду. Я рішуче виступав за те, щоб рушати далі й пополювати на новому місці, неподалік від Хандені, де ніхто з нас доти не був.

— Гаразд, їдьмо, — погодився Старий.

Нове місце було як знахідка. Куду знай вибігали на галявини, а ми сиділи, дожидаючи найбільших, і били кращих з них. До того ж поблизу водилися чорні антилопи, і ми постановили: хто перший уб'є куду, той піде полювати на чорних. Я страшенно радів, Карл так само повеселішав у цій новій дивній країні, де нелякані тварини були такі довірливі, аж нам незручно було вбивати їх.

Ми вирушили, як тільки розвидніло, без носіїв, котрі ще мали зняти табір і наздогнати нас на двох автомашинах. В Бабаті ми спинились у маленькому готелі над озером, де докупили консервів і холодного пива. Потім подалися на південь дорогою Каїр — Кейптаун. Дорога була добра, рівна і пролягала через лісисті пагорби над безкраїми і жовтими масайськими степами й далі, навпростець через плантації, де старі жінки з висхлими мішкуватими грудьми й сухоребрі діди обробляли мотиками маїсові поля; ми долали одну за одною курні милі й нарешті, проминувши випалену сонцем долину, де вітер здіймав хмари дрібного піску, під'їхали до гарного німецького гарнізонного міс-течійа Кандоа-Іранджі.

Ми сказали М'Колі дожидати автомашини на перехресті, поставили свою машину в холодку й пішли на військове кладовищі. Хотіли зробити візит представникам місцевої влади, але саме був час сніданку, й ми, не бажаючи турбувати їх, обійшли мальовниче, чисте, доглянуте кладовище, де лежати мертвому Йе краще й не гірше, ніж будь-де, випили пива в холодку від Дерева: тут тебе огортала вогка прохолода після нестерпної спекоти; яка ніби аж давила на шию та плечі. Перепочивши, завели Машину й виїхали на дорогу, щоб разом з автомашинами рушити на схід, у нові краї.