Твори в 4-х томах. Том 2

— Це країна куду, — казав Старий. — Тут вони трапляються де завгодно.

Однак у лісі я зустрів тільки череду масайської худоби і, розходивши ноги після цілоденної їзди в машині, вернувся ввечері до табору; ніхто ще не спав: Мама й Старий у піжамах сиділи проти вогню, а Карла не було досі.

Він повернувся чомусь пригнічений — певно, не зустрів жодного куду, — блідий, похмурий і мовчазний.

Пізніше, біля багаття, він поцікавився, куди ходили ми, і я сказав, що ми полювали біля підніжжя нашого пагорба, поки наші провідники не зачули Карла з його супутниками; тоді ми перейшли через пагорб і повернулися до табору.

— Що значить «зачули»?

— Та він сказав, що чує вас. І М'Кола теж.

— Здається, ми кинули жереб, кому де полювати!

— Атож, кинули, — підтвердив я. — Але ж ми не знали, що, обійшовши пагорб, забралися на вашу територію, поки провідники не зачули вас.

— А ви самі чули нас?

— Та чув ніби якийсь шум, — відповів я. — А коли приклав долоню до вуха, провідник щось сказав М'Колі, і той відповів: «Бвана». Я спитав: «Який бвана?», і він відповів: «Бвана Кабор», тобто ви. Тут ми зрозуміли, що далі йти нам не можна, перетнули пагорб і вернулися в табір.

Він нічого не сказав, але обличчя його було сердите.

— Не сердьтеся, — мовив я.

і— Та я не серджуся. Просто я дуже стомився, — відказав він.

Я повірив йому, бо ж рідко зустрінеш великодушнішу, чуйнішу й самовідданішу людину, ніж Карл; однак захоплений думкою про куду, він був сам не свій.

— Швидше б він уполював свого куду, — сказала Мама, коли Карл п?шов до свого намету купатись.

• — То ви зайшли на його ділянку? — спитав Старий.

— Та ні,— відповів я.

— Він ще вб'є куду там, куди ми їдемо, — сказав Старий. — А може, йому поталанить на самця з рогами в п'ятдесят дюймів.

— Хай щастить, — сказав я. — Хоч і я, справді, не проти підбити такого.

— Підіб'єте, хлопче, — сказав Старий. — Я і не сумніваюся.

— Де там в біса! Зосталось усього десять днів.

— Ще й чорних постріляємо — ось побачите. Хай-но тільки нам почне щастити.

— А довго вам доводилось підстерігати їх у гарному місці?

— Буває, просидиш тижнів зо три, та так і не побачиш жодного. А часом підстрелиш першого ж ранку. Це ж полювання, і тут важко щось визначити заздалегідь, як і завжди, коли полюєш на велику дичину.

— А мені таке полювання до вподоби, — відказав я. — І не хочу, щоб цей хлопчина перевершив мене. Адже, Старий, він убив найкращого буйвола, найкращого носорога, найкращу водяну