Соло бунтівного полковника. Вершина

— Якраз око й виявилося б твоїм останнім органом, який зафіксував би втрату решти, — Пацько зневажливо цвіркнув слиною межи зуби просто на підлогу.

Симко миттю зірвався зі стільця, але Яруга, передбачивши реакцію міліціонера, схопив його за руку.

— Петре, не гарячкуй, — Віктор майже силою всадив колегу назад на стілець. — Ти ж бачиш, це падло спеціально тебе провокує. Він відчув у полковникові людину, яка буде вести з ним інтелігентні розмови, і нічогісінько зараз не боїться.

— Ого, значить, статус мій порівняно з учорашнім мордобоєм на одну зірочку підвищився. Якщо помовчу ще кілька днів, то справа дійде й до генералів, — Пацько явно куражився. -

Тільки, запевняю вас, панове чи товариші, результат буде той самий. Тобто — ніякого. Для особливо тупих повторюю — нікого не бив, нікого не вбивав, до Києва приїхав лише кілька днів тому, весь час кантувався у Вінниці у своїх знайомих, яких я вже називав. Якщо ви намагаєтесь повісити на мене чужі гріхи, то нічого у вас не вийде. Я свої права знаю і на понт ви мене не візьмете. Годі, я замовк. А це значить, що більше від мене не почуєте ні слова. Амінь! — Пацько демонстративно відвернув голову вбік і втупив очі у верхній кут кімнати.

Яруга й Симко разом перевели погляди на Середу. І той зрозумів, що ці тямущі оперативники зараз не знають, що й робити, сподіваються на його, російського ефесбешника, досвід.

Теодор Йосипович повільно підвівся, підійшов до Пацька й, наблизивши своє обличчя впритул до обличчя затриманого, спокійно, неголосно, але твердо промовив:

— А ми тебе, суко, будемо судити не за якесь там побиття в Києві. Ми тебе згноїмо в тюрязі за спробу вбивства твоїх колег по слюсарному цеху в Челябінську. Доказів, що саме ти підклав пекельну машинку під верстак Машкова, більше ніж достатньо. І в Росії, де про тероризм знають не з чуток і ставляться до цієї проблеми серйозніше, ніж деінде, на поблажливість суддів можеш не розраховувати. І це тобі, паскудо, кажу я — полковник Федеральної служби безпеки Росії Теодор Середа. Посвідчення показати?

Куди подівся гонор, куди зник апломб людини, яка кілька хвилин тому являла собою верх нахабства, задерикуватості й упевненості в безкарності? Пацько, наче посунувся по спинці стільця, зменшився в розмірі й обвис, наче м’ятий піджак на вішалці.

До кімнати зайшов конвойний міліціонер і щось прошепотів на вухо Симкові.

— Я зараз, — сказав Симко й швидко вийшов.

Середа, як і раніше, стояв біля Пацька, всім виглядом показуючи, що розмову ще не закінчено. Водночас досвідчений оперативник знав: у жодному разі не можна перегинати палку. Треба завжди відчувати ту золоту середину, коли краще зупинитися й не намагатися дотиснути підозрюваного чи звинувачуваного. Але тут раптом сталося те, чого не очікували ні полковник ФСБ, ні підполковник СБУ.