Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
— Не переживайте, Богдане Даниловичу, — голосно промовив Віктор Яруга, щоб чув і Симко. — Полковник Середа — чудовий мужик і порядна людина. З ним можна відверто говорити — він не здасть. Це саме той випадок, коли краще з розумним втратити, ніж з дурнем знайти.
— Спасибі, Петре, за інформацію і розуміння. Чекаємо від тебе новин. А я іду доповідати начальству, як ми хоробро й героїчно розправляємося з терористами. До побачення, — Зорій натиснув на клавішу пульта і глянув на Яругу. — Щось не дуже у нас виходить. Чує моя душа, Пацько непричетний до нападів на олігархів. Насправді, мені на цих бандюків начхати, але ж дратимуть нас за них як Сидорових кіз.
— Я теж піду, спробую по своїх каналах перевірити алібі Пацька. Щоправда, для цього мені самому треба з ним поговорити. Зараз знову зв’яжуся з Симком і попрошу, щоб він ще трішки затримався на роботі.
Коли Яруга залишив кабінет, Зорій підвівся, повільно підійшов до вікна. Йому чомусь хотілося знову подивитися на той самотній листочок, що так уперто боровся із зимовим вітром. Але листка на дереві вже не було. Богдан Данилович припав до скла й поглянув униз, на землю, де на пожухлому газоні лежали сотні, тисячі листків. Чи пізнав він саме того, який щойно зірвався? Ні, листя лежало жовто-брудним килимом. Доля й перспектива якого відома й очевидна — до весни обернутися на звичайнісінький матеріал для гумусу. Хто згадає про мужнього непокірного листка?
Хто згадає про те, що полковник Зорій так наполегливо воює з тим злочинним негативом, що накопичився в його рідній країні? Чи не виявиться його боротьба боротьбою з «вітряками»? Кому це треба? Хто це оцінить?
З
Зорій не забув про завдання голови Служби Герасима Беруна щодо розробки заходів для підвищення іміджу СБУ. Думав він про це в короткі перерви між розслідуванням побиття депутатів, участю в операції зі знешкодження міжнародного наркосиндикату та розшуком терориста.
І не лише думав. Богдан Данилович дав завдання своєму недавно завербованому агенту з журналістської братії, щоб той підготував письмовий аналіз ситуації в тому середовищі й дав короткі характеристики деяким своїм колегам. Цим завданням Зорій убивав двох зайців: перевіряв ще раз аналітичні здібності агента, його оперативні можливості, а також визначався, з ким із журналістів можна далі працювати з метою можливого використання в заходах Служби безпеки.
Ще до того, як агент приніс Зорію письмове повідомлення з характеристиками колег, полковник зателефонував своєму давньому приятелю Олександрові Ліченку й домовився:і ним про зустріч. Тепер Богдан Данилович ще раз уважно перечитав написане агентом і дійшов висновку, що правильно прийняв рішення стосовно Ліченка. Ті журналісти, про яких ішлося в агентурному повідомленні, не годилися для виконання завдання голови СБУ.
…Окрім наданого аналізу обстановки в творчому середовищі, виконуючи завдання, джерело повідомляє, що з усієї журналістської тусовки, що нині на слуху й на виду в публіки, можна звернути увагу лише на кількох з тієї маси бездарностей, яких наштампував і далі штампує місцевий університет. Мова не про грамотність і талант, а взагалі про здатність хоч якось виділитися серед собі подібних.
При підготовці матеріалу зовсім не враховувалися як критерій оцінки визначення «добрий» — «поганий». Основна оціночна шкала — популярність, пізнаваність, відмінність. Можливо, певною мірою — неординарність. Отже:
Володимир Долгановський. Типовий журналіст-кілер, працює винятково на владу, яка за це справно й щедро йому платить. Конкуренцію в цьому йому може скласти хіба що В’ячеслав Пихович із телеканалу«1–1».
Олександр Єліцович. У журналістських колах поширювалися чутки, що Олександр був агентом у ментів, вони давали йому матеріали «ексклюзив», брав участь у провокаціях, в операціях справжніх, потім почав брати гроші у бандитів, спочатку трішки, потім заліз у борги, зрештою, кажуть, почав працювати на СБУ, а потім заплутався і створив на гроші бандюків свій інтернет-сайт, де розміщує замовні матеріали, чорний піар…
Людмила Коробкова. Чорнорота, але одна з небагатьох справді талановитих. Колись була принциповою, боролася, не боялась, потім її купили соціалісти, а потім ліберали… Попри заангажованість, Коробкова готує цікаві й оригінальні статті, які з задоволенням беруть редактори видань і читає публіка.
Валентина Кошникова. Красива, нахабна, розумна, сексапільна, для досягнення мети не гребує інтимом, спить тільки з потрібними людьми (з влади, бізнесу, політики, якщо треба — й з бандюками).