Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
На базарі вже починали згортати крам… Але хлопці хотіли ще сьогодні дістатися туди, нагору, звідки можна було б бодай оглянути велетенські комини дивовижних мінаретів.
Праворуч аркади, високо над терасуватим містом, вони вгледіли два мінарети й одразу без страху попрямували до них.
А й справді! Гасан, Карембу і Бабула зовсім не відчували страху. Вони ж бо йшли не в розвідку до цього тихого й мовчазного міста, з дивовижними, наче допотопними будинками, з грубелезними мурами, з глибокими темними підворіттями, які зловісно кліпали на спекотливий день своєю сутінню, що з неї будь-коли може гримнути загадковий постріл або вилетіти гострий ніж, націлений у твоє серце.
Друзі поспішали обережно й непомітно, не гаючи ані хвилини, розшукати у Великій мечеті когось надійного, хто б міг відвести їх до всемогутнього шейха Ель-Баби, що мешкав у сусідньому місті Меліцці.
Всі троє були вдягнені в подерті сорочки з сурового полотна та шаровари, а на головах мали бідні тюрбани. Так вони ні в кого не могли викликати підозри, поки чалапали долішньою частиною міста.
Але, щойно переступивши межу Долішнього й Горішнього, тобто Старого Міста, де замість бруківки вгору вели нескінченні сходи, чимдалі стрімкіші, хлопці враз Відчули, що тепер подорожуватимуть у цілковитій самотині.
Пройшовши хвилин п'ять угору поміж побіленими мурами осель, вони зустріли жінку, яка нечутно сходила вниз до міста. Тільки-но вона забачила хлопчаків, що мовчки спиналися сходами, як одразу ж збочила до найближчого будинку й притиснула чоло до муру. В цьому жесті не було ні страху, ні сорому — здавалося, жінка згадала, що саме час помолитися, і приклала чоло до муру.
Друзі пригадали, що між тисячами перехожих там, долі, вони не бачили жодної жінки. А тому що хлопці їхали з країни, де жінка мала більші права, ніж чоловік, то вони враз зупинилися й від збентеження не знали, що діяти.
Потім приглушено привітали її:
— Ар салам галаїк, я лелла, — наче перепрошували, що перешкодили їй іти нескінченними сходами.
Привіталися й до трьох старих у простих зелених тюрбанах хаджі, яких вони зустріли вже нагорі сходів.
Старі зупинилися, ніби присутність хлопчаків на такій височині міста була неймовірною, і тихо подякували. А потім ще довго дивились услід хлопчакам. Чому? Невідомо.
Може, друзі йшли забороненою вулицею? Чи, може, в будні тут не ходять до мечеті? А що, як чоловік не може до певного віку ступати по цих священних місцях, ну, скажімо, як туарег, котрому не сповнилося тридцять, не має права засідати в міааді племені? Сто запитань роїлося в головах. Але Гасан, обраний за ватажка, не зупинився й не мовив жодного слова. Всі мовчали й зосереджено йшли далі…
Пройшовши східців п'ятдесят, хлопці побачили простоволосого кучерявого раба років п'ятнадцяти. Той мовчки водив виснаженого верблюда чудернацьким, схожим на тунель, хідником, таким завдовжки, щоб тварина линвою, не коротшою за двісті метрів, могла витягти міх з водою з глибини скелі, на якій тулилося це тисячолітнє місто.
Справді, просто на вершині, в тихій самотині, в пітьмі хідника зяяв глибокий колодязь, такий самий, як і внизу, на дні долини. Але стежка для в'ючака, що черпав воду, тут була споруджена мов низенький темний тунель у міцній скелі й губилася десь у пітьмі.
Хлопці бачили, як байдужий до всього чорний підліток порухом руки повертав верблюда назад, до зяючої темряви.
Гасан раптом гукнув:
— Поможи тобі аллах!
Та раб наче нічого не чув і не бачив. Тоді Гасан і Бабула підбігли до нього:
— Ми шукаємо когось із мечеті, ну, хоча б муедзина[62].
Але раб, злякавшись, витріщив очі, а потім на мигах пояснив, що не чує.
— Глухонімий… Хай утішить тебе бог! Хлопців охопило гнітюче почуття.
— Гарний початок! — іронічно мовив Гасан і, знизавши плечима, ввійшов до склепистого підворіття, на другому кінці якого світилося небо.
Проте й на подвір'ї, посередині якого височіли масивні мури велетенського варварського мінарета, не було нікого. На подвір'я виходили п'ять навстіж відчинених широких підворіть-тунелів.
Хлопці зазирнули до двох тунелів, але в обох змогли розрізнити тільки сходи, що вели кудись униз. І лише в третьому циліндричне склепіння круто завертало вбік… Друзі взялися за руки й мовчки ступили в пітьму. За першим поворотом з'явився другий, потім у тунелі почувся дивний пташиний крик, який лунав у глибокій тиші так, наче то дзюркотіла вода.
62
Муедзин — служитель релігійного культу в мусульман, що з мінарета скликає віруючих на молитву.