Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Хоч я й сама непохитно притримуюся правила не говорити про гроші, воно мене, якщо на те пішло, трохи дивує. Самоаналіз не дуже допоміг знайти витоки страхів перед розмовами про гроші — навіть у робочому середовищі. Заборона на балачки про гроші добре вкоренилася в щоденному житті: ми ніколи не розпитуємо про зарплатню і про свої статки теж не розповідаємо; ми ніколи не будемо питати про ціну тієї чи іншої речі, а також ніколи не оголошуємо вартості власних речей. Табу на розмови про гроші у соціальному контексті має, свого роду, «внутрішню логіку», яка споріднює це поняття, певною мірою, з «основами основ англійськості» — скромністю, приватністю, ввічливим егалітаризмом та іншими різновидами лукавства. Та щоб взяти й поширити грошові табу на ділову сферу, на бізнес, то це, м’яко кажучи, якесь збочення. Могли би зробити виняток із правила — залишити одну царину, в якій, з очевидних практичних причин, полишили б або хоча б приструнчили сміховинний страх і говорили б «в лоб», як всі нормальні люди? Та могли б, якби англійці були хоч трохи раціональними!
Якщо вже геть по-чесному, то я трохи покривила душею, коли сказала, що табу на розмови підпорядковуються «внутрішній логіці». Таки-так, — табу мають стосунок, на «основоположному» рівні, до правил приватності, скромності та ввічливого егалітаризму. Однак за такою аналогією антропологи завжди пояснюють найдивніші ірраціональні вірування та гротескні ритуали племен чи груп, вивченням яких вони займаються. Вірування чи ритуали можуть, на перший погляд, здатись ірраціональними (або навіть відверто тупими та жорстокими), однак ці ритуали, вірування та цінності органічно вписуються в систему культури загалом і набувають змісту. Завдяки цьому невеличкому фокусові ми, антропологи, можемо знайти «внутрішню логіку» навіть у найабсурдніших, зовсім безглуздих ідеях та звичаях, починаючи з чаклунства та заклинальних танців для виклику дощу і закінчуючи обрізанням жінок. Звісно, що «внутрішня логіка» здатна пояснити чимало, і нам насправді важливо розуміти, чому люди поводяться так, а не інакше. Та розуміння причин не робить ці ритуали менш безглуздими.
Безперечно, я не порівнюю табу на розмови про гроші із обрізанням жінок. Мені йдеться про те, що іноді антропологи мають грати чесно і визнати, що деякі племінні вірування та ритуали дивні і, можливо, вони ще й спричиняють клопіт самому народові. Ідіотське табу, яке я тут безжально розкритикувала, є неписаним правилом моєї рідної культури, і я сама — сліпо і по-рабськи — його дотримуюся. Тож нема підстав закидати мені ані етноцентризм, ані колоніалізм, ані нав’язливе опікунство (на мові антропологів — це все синоніми до богохульства, за яке можуть миттю відлучити від церкви).
Різновиди розмов про гроші та Йоркширська інверсія
Табу на розмови про гроші — це винятково англійський поведінковий код, та не всі його дотримуються. Існують дуже різні варіації правила: англійцям з Півдня зазвичай важче даються розмови про гроші, аніж тим з Півночі, середні класи та верхи більше ніяковіють, аніж представники робочого класу. І, дійсно, в сім’ях середнього та вищого класів дітей вчать, що розмовляти про гроші — це «вульгарно» і «по-простацьки».
У діловому світі дотримання табу прямо пропорційно залежить від статусу: керівникам та представникам верхніх ешелонів бізнесової ієрархії, з якого б регіону вони не походили і до якого б класу не належали, важче даються розмови про гроші. Вихідці з робочого класу і англійці з Півночі не особливо страждають на цей недуг і не мають «природної» бентеги через гроші, принаймні на початках кар’єри, але як тільки вони починають підійматись по соціальній драбині, так одразу беруть за звичку ніяковіти та соромитись, жартувати вибачливо, зволікати і всіляко оминати тему грошей.