Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Правило «Як важливо не бути надто серйозним» є визначальним у нашому ставленні до роботи. Я вже згадувала про перший «засадничий принцип» — стався до роботи серйозно, але не занадто. Якщо у вас цікава робота, то можна нею і позахоплюватися — аж навіть до стану «помірний трудоголізм». Якщо ж ви страждаєте на непоміркований трудоголізм або ж занадто полум’яно беретеся за нецікаву роботу, то це виглядатиме «печально» і пафосно, вам можуть порадити «почати нарешті жити». Робота ж не для того, щоб нею жити!
Ми починаємо тренувати навик «не бути надто серйозними» з раннього віку — у школярів є неписане правило, яке забороняє надмірний ентузіазм до навчання. У певних школах дозволено ретельно готуватися до іспитів, але при цьому треба нити і нізащо не признаватися, що процес навчання вам до вподоби. Навіть у найсерйозніших академічних закладах надмірна заповзятість до навчання у «зубрилок» та вчительських улюбленців, — яких усі називають «гіками», «нердами», «заучками» та «ботанами» — не вітається і всіляко висміюється. Учні, яким подобається навчання, або вони особливо захоплюються певним предметом, або ж пишаються успіхами у навчанні, мають старанно приховувати заповзятість під маскою удаваної нудьги та цинічної байдужості.
Англійцям часто закидають, що вони буцімто антиінтелектуали. Можливо, в цьому і є зерно правди, та я певна, що тут закралося невеличке непорозуміння: те, що може скидатися на нелюбов до науки, скоріш за все є симбіозом антисерйозності та антивихвалянь. Нас не дратують кебетливі та розумні люди — принаймні поки вони не пишаються вченістю, не повчають нас, не читають казання, не хизуються і не величаються. Якщо особа виказує ознаки перелічених недугів (і, на жаль, це доволі-таки поширене явище в колі інтелектуалів), то англійці традиційно кидають цинічну фразочку: «Ой, та годі тобі вже!».
Через те, що ми інстинктивно уникаємо надмірної серйозності у бізнесових справах та під час розмов на робочі теми, невтаємничені іноземці почуваються доволі незручно: їм незрозуміла наша відсторонена, млява і байдужа манера. Складається враження, як сказав мій проникливий інформатор-іноземець, що англійцям «до всього байдуже — зокрема і до себе, і до товару, який вони мали хоча б спробувати продати». Схоже, що пасивність та стриманість у справах є цілком звичною практикою у всіх професіях та сферах — від різноробочих до високооплачуваних адвокатів. Не можна показувати зацікавлення товаром чи послугою, яку ви надаєте, навіть якщо вам насправді не терпиться якнайшвидше укласти угоду, не можна, щоб це було помітно збоку — така поведінка вважається негідною. Холоднокровний підхід спрацьовує з англійськими покупцями та клієнтами, адже для англійців нема нічого огиднішого, аніж полум’яна заповзятість продавців — від запопадливої нав’язливості ми одразу знічуємось і вступаємося геть. А от з іноземцями така байдужість може виявитися проблемою. Вони сподіваються хоча б на дещицю ентузіазму до роботи, особливо якщо ми намагаємося довести її цінність та переваги.
Правила іронії та знецінення
Любов англійців до іронії, особливо до знецінення, все тільки ускладнює. Ми не лише не спроможні виявити відповідний рівень ентузіазму до роботи, а ще й погіршуємо ситуацію коментарями на кшталт: «Гм, ця штуковина цілком може бути, беручи до уваги, що…» — та «Могло бути значно гірше», — намагаючись переконати, що за всі гроші світу не знайти кращих майстрів для облаштування горища чи таких метикуватих юристів (підставте потрібне). Далі — ще гірше: маючи на увазі: «Так, звісно, без проблем», — ми кажемо: «Та, думаю, якось дамо раду»; «Ви б нам дуже допомогли», — замість «Заради Бога, це мало бути зроблено ще вчора!»; «Здається, виникла невеличка проблема», — коли все пішло шкереберть. (Ще один суто англійський варіант коментаря про, скажімо, провал у підписанні багатомільйонної угоди, звучить так: «Все пройшло доволі непогано, правда?»)
Іноземні колеги та клієнти не одразу розуміють, що коли англійці кажуть: «О, справді? Як цікаво!» — то вони можуть мати на увазі: «Не вірю тобі ні на йоту, брехло нещасне». А можуть і не мати. Ця фраза цілком може означати таке: «Мені нудно, і я не слухаю, та все ж намагаюся поводитися ввічливо». Або хто його зна, може їм справді цікаво, і вони зачудовано вас слухають. То ніколи не відомо. Складно бути певним: навіть самі англійці, які «нюхом» чують іронію, не можуть сказати напевне. У тому й криється проблема іронії: іноді ми таки кажемо те, що думаємо, але постійне звертання до іронії чимось нагадує ситуацію з хлопчиком, що постійно кричав: «Вовк!». Коли вовк таки дійсно є, тобто коли ми справді кажемо те, що думаємо, наші слова, цілком очікувано, сприймають доволі скептично, а іноземці й поготів не розуміють, що відбувається. Англійці вже звикли до цієї постійної непевності, і, як сказав Прістлі, атмосфера серпанку, де «напрочуд зрідка буває ясно», дуже сприятлива для гумору. Одначе у світі бізнесу та роботи навіть мій інформатор, англієць до кісток, зауважив, що «крапля ясності не зашкодила б», хоча, як він додав, «ми й так непогано виплутуємося з того всього».