Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
В інших країнах, може, й не дуже довіряють продавцям, але приймають і більш-менш толерують факт їхнього існування. Але тільки не в Англії. Продавати — це цілком законний спосіб заробити собі на прожиття, — так думають десь в інших кінцях світу, і, відповідно, бізнесмен, який доробився статків, заслуговує поваги. В Англії багато чого можна купити за гроші, включно з владою та становищем, але поваги ви не купите ніколи. Власне, скоріш за все, вийде все навпаки: у нас, як виявилося, про гроші не лише не можна говорити, їх ще й заробляти зась. Коли англійці кажуть про когось «багатий / багата» та «заможний / заможна», то роблять це неодмінно з осмішкою на устах, а ті, кого ми так називаємо, самі б себе так ніколи не охарактеризували: вони, либонь, скажуть, що в них «все доволі непогано». Може, як сказав Орвел, й нема на білому світі більш зациклених на класовості, ніж ми, але я певна, що тільки в нас класовість не має жодного стосунку до багатства. І тільки в нас соціальне визнання є обернено пропорційним до фінансової спроможності. Іноді, щоправда, трапляється й підлабузництво, але частіше за все «товстосуми» є об’єктом кпин та насмішок, — як не особисто, то вже точно поза очі. Якщо вже вас спіткало таке лихо — мати статки, то демонструвати їх — поганий тон. Слід всіляко применшувати свій успіх і вдавати, що вам соромно за маєтки.
Головна відмінність між тим, як англійці розуміють поняття статусу, який в них базується на приналежності до певного класу (маю на увазі кровну приналежність), і між тим, як його розуміють американці, в яких статус ґрунтується на «меритократичній» системі, полягає в тому, що багаті та впливові американці переконані, буцімто заслужили на багатство та владу — вони ними насолоджуються. Багаті та впливові англійці мають вищий ступінь соціальної відповідальності і більше співчуття до тих, хто займає менш привілейоване становище. Певна річ, що я все дуже спрощую — на цю тему написано не одну книжку, — та цілком може бути, що саме з огляду на цю традицію англійці так ніяковіють, коли йдеться про гроші, і зневажають успішний бізнес.
Гидливість до грошей, як ми вже з’ясували, — це чистісіньке лукавство. Від природи ми не менш амбіційні, жадібні, егоїстичні та зажерливі, аніж інші нації. Просто в нас більше правил, — ще й значно суворіших, — які велять приховувати, заперечувати та приструнчувати ці риси характеру. Наші правила скромності та ввічливого егалітаризму, — які, на моє переконання, є «основою основ» і «культурним ДНК» і які стоять за забороною на розмови про гроші, а також за нелюбов’ю до ділового успіху, — це всього лиш показний лоск, форма колективного самообману. Наша скромність — це, великою мірою, позерство, а за демонстративною байдужістю до різниці в статусі ми якраз ховаємо цю надчутливість до класової градації. Та, побий мене грім, для нас ці чесноти важливі! Тому ми й дотримуємося правил, хоч вони й здебільшого шкодять бізнесовим справам.
Правило поміркованості
Вислів «працюй на повну, відпочивай на повну» набув популярності в Англії у 1980-х роках. Та люди й досі так кажуть, коли розповідають про шалений ритм життя, драйвову роботу та відпочинок. Знайте, вони, скоріш за все, брешуть. Англійці, майже всі як один, ніколи не «працюють на повну» і не «відпочивають на повну»: ми в цьому — як і у всьому, зрештою, — дотримуємося поміркованості. Звісно, що «працюй в міру, відпочивай в міру» звучить зовсім не так круто, але, боюсь, що у своїй суті набагато точніше окреслює ставлення англійців до роботи та відпочинку. Ми помірковано старанні в роботі і так само помірковано веселимося у вільний час.
Мало кому буде до вподоби таке прісне визначення, тож одразу скажу, що це не просто моє враження чи суб’єктивне судження. Такі дані подає і Дослідницький центр соціологічних студій, і всі дослідження робочих звичок англійців, які мені вдалося відшукати. І ці, скажімо так, статечні і консервативні звички притаманні не лише людям середнього віку і вихідцям із середнього класу. Всупереч повсюдному переконанню, «сучасні молоді люди» — зовсім не ліниві, безвідповідальні гедоністи у вічних пошуках насолод. Власне, як показують дослідження нашого центру та колег-науковців, сучасні молоді люди, до якого б класу не належали, є більш розважливими, працьовитим, розсудливими та обережними, ніж покоління їхніх батьків. Мене це трохи хвилює: якщо з віком наша молодь так і поводитиметься — як помірковані люди середнього віку (а виглядає на те, що так і буде), то англійці як нація будуть ще нуднішими і поміркованішими, аніж зараз!