Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Одначе, в нас є цілий бастіон опору в Йоркширі — жителі цього графства пишаються своєю прямолінійністю, відкритістю та різкою манерою спілкування, особливо на теми, які манірним та лякливим англійцям з Півдня створюють чималі незручності, — зокрема на тему грошей. Ось приклад, який йоркширці люблять наводити, щоб проілюструвати свій стиль спілкування — ніяких дурниць, ніяких реверансів. Діалог між комівояжером та крамарем, обидвоє з Йоркширу:
Комівояжер (заходить до крамниці): «Owt?»
Крамар: «Nowt».[52]
Комівояжер йде геть.
Певна річ, це карикатура, і пересічний йоркширець навряд чи різкіший у спілкуванні за пересічного англійця з Півночі. Карикатура карикатурою, але чимало йоркширців так себе бачать і на вуха стають, щоб відповідати амплуа зухвальця. Гордовитий йоркширський бізнесмен не буде ходити околяса, не буде придумувати евфемізми і викручуватися, як це зазвичай роблять англійці, він із насолодою збоченця переступить через табу на розмови про гроші і спитає прямо, без жартів та преамбул: «Гаразд, і скільки мені це коштуватиме?».
Цей виняток, однак, не із категорії тих, що скасовують чи навіть підривають авторитет самого правила. Це зумисне театральне перекручування правила — і воно можливе тільки тоді, коли усі довкола визнають та дотримуються правила. Це всього лиш реверс монетки, а не інша монета. Грубуватим йоркширцям добре відомо, що вони перевертають все догори дриґом, і роблять вони це навмисно, навіть жартують із цього і пишаються статусом покручів та єретиків англійської культури. Деінде у світі в цьому б не побачили нічого особливого, в Англії ж з цього жартують і вважають відхиленням.
Класовість та рудиментарне правило про упередженість до торгівлі
Не захищаючи і тим паче не виправдовуючи заборони на розмови про гроші, слід сказати, що можливо існують історичні, а також «навколограматичні» передумови виникнення «грошового» табу. Я вже раніше згадувала, що нам досі псують життя відголоски упереджень до «торгівлі», успадковані з давніх часів, коли аристократи та землевласники — та, зрештою, й усі, хто хотів зажити слави джентльмена, — жили з оренди земель та нерухомості і не бралися до такої вульгарщини, як ремісництво та торгівля. Торгівля — це було для низів, а ті, хто нажив статків на комерції, мигцем купували собі маєток і намагалися замаскувати усі сліди «сумнівного минулого». Тобто упереджене ставлення до комерції побутувало не лише серед верхів, а й серед класових низів, які самі ж і були задіяні в торгівлі.
У кожному творі про Джейн Остін англійські школярі пишуть, що вона хоч і висміювала так злегка тогочасні снобські упередження стосовно комерції, та ніколи по-справжньому не намагалася їх спростувати. Школярам, проте, не розповідають, що відголоски, несвідомі проблиски тих снобських упереджень й досі живі — особливо у ставленні англійців до роботи і поведінки в діловій сфері. Процвітають ці упередження в середовищі аристократів та поміж верхівки поважного середнього класу («поважний» у старосвітському значенні: йдеться про традиційні шановані професії на зразок правників, медиків, церковників та військових), а також у колі інтелігенції та медійників.
У цьому середовищі зневага до «буржуа-бізнесменів» вкорінилася особливо глибоко, хоча, як на те пішло, то «торгашів» гноблять усі без винятку. Навіть марки автомобілів, які асоціюються із заможними бізнесменами (як от «Мерседес») та менеджерами з продажу (як-от «Мондео») викликають зневажливу посмішку в осіб із хитким соціальним становищем (незалежно від класової приналежності). Не забувайте також про ще один підвид торгашів — агентів із продажу нерухомості — яких ненавидять майже всі без винятків.
Як бачимо, з часів Джейн Остін щось таки й змінилось: англійці стали трохи поблажливішими до торгівлі — зневаги поменшало (хоч вона й не щезла зовсім). Змістились акценти: у нашому розумінні виробляти товар значно почесніше, аніж його продавати. Певно, що ці два процеси неподільні, та тільки нав’язливий, нахрапистий та сфокусований на збагаченні продаж ми вважаємо чимось геть негідним та ницим. У нас є неписане правило, — навіть не правило, а загальновідомий факт: — що продавцям довіряти не можна. Недовіра до продавців притаманна не лише англійцям, але, здається, тільки в нас недовіра і скептицизм, ще й підкріплені зневажливою погордою, вкорінені так глибоко і виявляються так разюче, як ніде у світі. Англійці, на відміну від американців, не підуть позиватися, якщо їх надурили або ж вони незадоволені придбаним товаром (наша політика така — продовжувати обурено скаржитися одне одному, а не озвучити претензії винуватцю нашого горя). Втім, завдяки великій недовірі та відразі до продавців, англійці не такі легковірні і ошукати їх не так вже й просто.