Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Іммігрант з Індії, який впродовж багатьох років героїчно намагався вести справи в Англії, сказав мені, що він не одразу скумекав, що не так з нашою іронією: попри те, що іронія є явищем універсальним, «в англійців вона не така, як в індійців. В індійців вона дуже неоковирна — ми весь час підморгуємо, ведемо бровами і змінюємо тон на комічний, щоб зразу було ясно — ось іронія. Ми можемо сказати: “Невже? Та що ж ви не кажете?” — коли не віримо комусь, але ми обов’язково сигналізуємо, що це жарт. Та так роблять майже всюди у світі — дають підказки. Так принаймні мені траплялося. І тільки англійці незворушні, коли іронізують. Кейт, та я розумію, що то так має бути, так значно веселіше — індійська іронія взагалі не потішна, чесно, куди там з тими великими неоновими вивісками “іронія”. Та все-таки англійці для власного ж добра могли б хоч іноді висловлюватися ясніше».
А втім, більшість англійців страшенно пишаються своїм почуттям гумору і зовсім не переймаються тим, як воно ускладнює життя іноземцям. Згідно з опитуванням, яке провів Пітер Колет, мій друг, що працює в галузі соціальної психології, успішні британські бізнесмени з досвідом роботи по всій Європі переконані, що діловий клімат у нас набагато веселіший і невимушеніший, ніж деінде в Європі. Хіба Ірландія є винятком (я не зовсім зрозуміла, чи це означає, що ми вважаємо буцімто ірландці мають краще почуття гумору, чи то пак, ми з них охочіше сміємося). Єдині, хто нам хоч трохи може дорівняти, — це іспанці. Бідолашні німці взагалі плентаються в самому хвості, що цілком відповідає популярному стереотипу про те, що вони начисто позбавлені й натяку на почуття гумору. Можливо, однак, що ми не вважаємо їх смішними. А це, погодьтесь, дві великі різниці.
Правило скромності і реклама в стилі «На тобі, небоже, що мені не гоже»
Правило скромності — ось ще одна потенційна перешкода успішному бізнесу в Англії. Від природи англійці аж ніяк не є скромнішими чи сором’язливішими за інші народи — як на те пішло, то ми навіть такі трохи зарозумілі — але дуже цінуємо ці риси і маємо чисельні неписані правила, які заповідають хоча б прикидатися скромними. Можливо, правила скромності мають на меті збалансувати гордовиту натуру, як-от правила ґречності оберігають від мимовільної агресії? Якою б не була причина, та правила, що обмежують вихваляння та заповідають скромну та стриману поведінку, не в ладах з правилами сучасного бізнесу.
Коли я працювала над дослідженням про світ кінних перегонів, мене, як офіційного антрополога «племені» конолюбів, попросили порадити власникам та керівникам іподромів, як можна було б примножити прибутки від бізнесу. Я запропонувала зосередити увагу на тому, що перегони є напрочуд соціально цікавим заходом — рекламувати теплий «соціальний мікроклімат» перегонів. Один із менеджерів нажахано запротестував: «Та це ж треба хизуватися!» Ледь стримуючись, щоб не пирскнути від сміху, я відповіла: «Ні, тепер це називаються “маркетинг”. Однак, правило скромності переважило усі аргументи, і мені не вдалося переконати ані його самого, ані його колег.
Це вже крайнощі, звісно, і більшість бізнесменів-англійців сьогодні би просто посміялися з такого старомодного ставлення до бізнесу. Та відголоски такого світогляду досі лунають серед англійських бізнесменів. Авжеж, більшість з нас не впадає в крайнощі і не відмовляється від маркетингових ходів, — бо це «хвастощі», — та все ж побутує майже повсюдна зневага до «нав’язливого продажу». Ми не любимо, коли нам намагаються «втюхати» товар чи послугу. Такі наполегливі заклики ми, обов’язково зневажливим тоном, називаємо бізнесом «по-американськи». Цей стереотип, як вже повелося, промовистіше говорить про самих англійців, аніж про висміяних американців: нам подобається думати, що наш підхід до торгівлі витонченіший, делікатніший, іронічніший і вже точно не такий хвалькуватий.