Втомлені гори

– Начальство вчилось гвалтувати, А гріх підсовувать Петру, - Сказав Микола й засміявся /Адже у цьому досвід мав/, Бо тільки хай яка народить – Іх всіх із дому виганяв. Такий і друг мій, Порошенко, Пика, неначе в бабака, І посміхається чемненько, Як кожний виходець з ЦК. А сам в трамвай уже не влазить, Бо став уже, немов ведмідь. Замість, щоб з сином поділитись І дать хоч бублик на обід. 4.12.1998 р. З ПЕЧІ ВПАВ Якщо хтось вірить в те, що жінка В житті і справді ідеал? Мені здається, ви пробачте, Що чоловік той з печі впав. 4.12.1998 р. ЦВІЛА КОНВАЛІЯ В САДУ Цвіла конвалія в саду, А ти шептала: – Я прийду! Тільки цілуй мене, кохай, Щоб я кричала на весь гай. 6.6.2002 р. ХЛОПЦІ З ЛІСУ ВИБІГЛИ Хлопці з лісу вибігли і кричать: "Ура!", Ген на горизонті сунеться дира. Всі біжать за нею, ніби з гір вода, А дівча сміється, як вода з відра. 6.6.2002 р. ЛЮБЛЮ ГОРДИХ Гарна жінка – незалежна. Люблю вдачу горду, Що не преться, як бульдозер Під квадратну морду. 30.11.2002 р. КРАЩІ ОРХІДЕЙ Де, скажіть, у цілім світі Стільки знайдете ви фей, Як не в Києві і Ялті, Кращих всяких орхідей? 9.9.2002 р. ПОДАРУЙ МЕНІ КВІТКУ Подаруй мені, кохана, Все, що маєш, де пирій, Бо без ніжного кохання Більш не може хлопець мій. Ну навіщо ці озера, Дача ця і цей сарай, Коли світ, немов пантера, І пустий без тебе гай. Подаруй мені кохання І ту квітку, що в пушку, Хай мого поніжить хлопця Біля річки на лужку. 14.11.2002 р. ЯК ХОЛОДНО В МІСТІ Боже, як холодно в місті, Коли ти у ньому один. Виспаться б в теплому місці, І байдуже, де вже і з ким. 4.3.1998 р. ЖИВУ ПОЗА ЧАСОМ – Я живу поза часом і поза суспільством,– Сказав якось Льонька Плющу, То ж маю і булку я більшу І більше від іншиїх борщу. 5.9.1998 р. ЯК ЧОРТ ПРИ ВЛАДІ То людей в нас розганяли, То зганяли в череду, А хто трохи хоч впирався – Того з заду й спереду. 3.8.1998 р. КРАЩЕ ПОСМІХАЙСЯ! Поки є біль, значить – живий. Боюсь, що скоро зникнуть страхи, І ми літатимем тоді Невидимі, неначе птахи. Потім все вище – в небеса, Щоб над землею покружляти І пролетіти над селом Біля самісінької хати. Яка жорстокість, жах який, Ну що нас в небі може тішить? І все ж, не заздрю я бомжам, Яким нема чого залишить. Що все проїли й пропили, Тож їм на землю цю начхати, На ту, де пили і жили І де колись жила їх мати. Проте, я гордий, що не бомж, І хоч та щось людям залишу, Бо як би в очі їм дививсь, Поки живу я ще і дишу. Скоро вже, скоро ми підем Туди, де предки спочивають, І вже не знатимем тих бід, Які сьогодні нас доймають. Не буде крику, ані сліз, Бо чути й бачить ми не будем, І ти вже більше не прийдеш, Щоб я тобі поніжив груди. Тому ото і не сварись Навіть тоді, як є причина, Краще мені ти посміхнись, І перестане нити спина. І всім, хто слухає мене: Змініть назавжди гнів на милість, І поцілуйтесь, як колись, Бо гнів проходить там, де щирість. 5.10.2002 р. ДІВЧИНА – СВІТЛОФОР Не дівчина, а світлофор: Зупиняє всіх в упор. 22.3.2002 р. КОЛИ ГУДУТЬ ХРУЩІ Дівчинко, кохана, подивись на піч, Як же хочу ніжити я тебе всю ніч. Доторкатись лагідно до твоїх грудей І любити вічно поглядом очей. А коли над вербами загудуть хрущі, Десь залізти звечора на всю ніч в кущі. І красу шовкову в полі тім відчуть, Боже, як це гарно, як хрущі гудуть! 21.6.2002 р. ЯКЩО ХОЧЕШ ЗАКОХАТИСЬ Хочеш мать на ніч дружину – Поїзжай у Крим, мій сину, Там в курносому суцвітті Ти забудеш все на світі. І собі на тиждень-другий Знайдеш хоч яку "супругу". Бо люба на морі "здоба"