Марина — цариця московська
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6745-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Марина — цариця московська». Краткое содержание книги:
Марина Мнішек, польська графиня, вісімнадцятирічна дочка воєводи з українського Самбора з Карпат, волею випадку (чи історії) стала царицею і жоною двох царів тих лихих часів, які на Русі прозвали Смутними, а її — царицею Смути.
Про це й розповідається в романі Валентина Чемериса. А ще про кохання Марини до молодого царя Дмитрія, про останню її любов до козацького отамана Івана Заруцького, про криваву трагедію, що її спіткала, і про подальшу долю московської цариці, чиє життя так рано урвалося — у 26 років — у башті Коломенського кремля і яка вже після своєї смерті буде оголошена відьмою і чаклункою...
На кресленнях кінця ХVI ст. Москва вже має чотири фортеці, звані «городами»: Кремль, Китай-город, Білий город і Скородом. Того століття російська столиця переживала бурхливий розквіт, розширювався її феодальний центр — Кремль, на Верхньому посаді почали селитися бояри і дворяни, а ті ремісники, що їх витіснювали з центру, засновували нові слободи за Неглінною та Яузою і за самою Москва-рікою.
Був значно зміцнений Великий посад. Спершу його оточували звичайні для Давньої Русі дерев’яні зруби — плетиво з тонкого лісу й хмизу, засипане утрамбованою землею, що їх називали «кита» (від цього й виникла назва нової фортеці — Китай-город). Але довго Великий посад та інші посади, що швидко росли, залишалися неукріпленими. В кінці ХVI ст. й було зведено два нові пояси оборонних укріплень — другий і замкнув у своє кільце увесь тодішній град. У новій фортеці стіни, що тяглися лівим берегом Москва-ріки на дев’ять кілометрів і серпом оточили Кремль та Китай-город, стали зватися Білим городом, або — Цар-городом. У стіні було 29 башт, а з зовнішнього боку стіну огинав рів, наповнений водою з річок Чортория та Сівки. Будівництвом стін і башт Білого города, що тривало з 1584-го по 1591 рік, керував московський майстер-городник Федір Савельєв, на прізвисько Кінь. Той Кінь, який і у Смоленську збудував фортецю.
Оскільки орди кримського хана Кази-Гірея часто налітали на Москву жахливою віхолою, було в році 1591-му споруджено ще одну лінію укріплень, що охоплювала вже всю територію Москви на обох берегах Москва-ріки. Це була дерев’яно-земляна фортеця, що тяглася на 15 кілометрів. Із зовнішнього боку вирили рів та збудували 50 башт, 34 з яких — проїзні. Ця фортеця і була названа Білим городом.
Ось такою була Москва — величезне місто-фортеця з кількома ярусами оборони, добре захищене і зміцнене, коли в ньому з’явилася Марина Мнішек, місто, про яке вже тоді говорили, що воно (Москва) «удвічі більше Праги», «більше тосканської Флоренції», «більше Лондона»...
У ХIV ст. вже були второвані торгові шляхи від Москви на всі сторони світу — на північ у Двінську землю і на Печору (цей шлях був настільки безпечним, що саме ним втікали з Москви жони і діти московських князів, ховаючись від татарського нашестя). Торгові шляхи, що вели на Захід, зокрема у Велике князівство Литовське і Польщу, тоді йшли через Смоленськ. Щоправда, це був незручний шлях. Дорога тяглася через ліси, прямо по пеньках та корчах недавно зрубаних дерев, перетинала численні болота, що іноді тяглися на кілометри і не завжди були покриті мостами й гатками. Іноземні мандрівники постійно скаржилися на труднощі шляху. Один з них від Смоленська до Москви нарахував на дорозі 533 не завжди справні й надійні мости!
Дорога влітку була вельми тяжкою і повільною. Взимку, коли сніг загачував пні та нерівності ґрунту, а лід сковував річки й болота, поїздка ставала значно швидшою і легшою. Тоді взимку 500 верст можна було легко проїхати за три доби.
...Ні, ні, його величність навіть за хмільними і гамірливими гульками, за безконечними, здавалося б, бенкетами, на яких щедро їлося і особливо пилося, не забував про свою головну мету тодішніх днів — підготовку до весілля з Мариною Мнішек. Весілля мало бути не простим весіллям, а — державним, коли царство здобувало собі царицю, — ось чому Дмитрій ані на день не забував про подію, яка його невзабарі чекала — як головного учасника тих торжеств. І цар як ніколи був веселий і збуджений, якийсь наче аж крилатий — принаймні, таке мав відчуття в душі, крилатий! І не в міру бурхливий. Жінок він, хоч ще не мав і тридцяти, та й життя до воцаріння вів невлаштоване, а спізнав уже чимало і на любов не був голодним, а ось женитися мав уперше.