Марина — цариця московська
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6745-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Марина — цариця московська». Краткое содержание книги:
Марина Мнішек, польська графиня, вісімнадцятирічна дочка воєводи з українського Самбора з Карпат, волею випадку (чи історії) стала царицею і жоною двох царів тих лихих часів, які на Русі прозвали Смутними, а її — царицею Смути.
Про це й розповідається в романі Валентина Чемериса. А ще про кохання Марини до молодого царя Дмитрія, про останню її любов до козацького отамана Івана Заруцького, про криваву трагедію, що її спіткала, і про подальшу долю московської цариці, чиє життя так рано урвалося — у 26 років — у башті Коломенського кремля і яка вже після своєї смерті буде оголошена відьмою і чаклункою...
Забравши боярські села, Юрко Довгорукий (от уже й справді довгорукий!) почав облаштовуватися у загарбаному краї, що його він вважав за придане своєї коханки.
Князь звичайно ж там постійно не жив, приїздив туди час од часу зі свого Володимиро-Суздальського князівства, куди, звісно, забрав і свою коханку, приїздив здебільшого з друзями «попировать» та відпочити від трудів праведних — в тім числі і з коханкою, — а городком керував його намісник — тіун.
Мешкав він зі своїми отроками в старих хоромах Кучки і турбувався не стільки захистом містечка, як тим, аби своєчасно зібрати з городян і навколишніх селян данину та забезпечити виконання на вигоду князя різних повинностей.
На княжому дворі накопичувалося і накопичувалося добро. В просторих клітях зберігалося зерно-жито та інші харчові запаси, в льохах — м’ясо, мед, вино та пиво, в коморах — «тяжкий» товар — заготовки та вироби із заліза і міді, сувої тканин та інше майно.
На конюшні стояли сотні, а може, й тисячі коней, на скотарнях — цілі стада корів, овець, кіз.
Було де гульнути. Тож Юрко і запрошував до себе в Москов питних своїх братів. В інші дні жив у Володимирі з жінкою страченого ним Кучки, там і минали його хмільні ночі... (Існує легенда, що вона, захоплена ним зваба, й досі бігає за князем Юрком. Сидить він нині в центрі Москви, неподалік резиденції сучасного столоначальника (Мосрада), на високому постаменті на бронзовому коні, викинувши вперед п’ятірню: тут, мовляв, буде град Москва! Тож кажуть, що іноді місячними ночами (вдень Юрко зайнятий у вигляді пам’ятника), як Москва велелюдна поринає в сон, на крупі бронзового коня з’являється в білій сорочинці вона, зваба з оголеними руками та стегнами. Всівши позад Юрка на крупі коня, вона обхоплює руками бронзового свого коханця, який буцімто від її дотику враз оживає... (У справжньої жінки і мертвий оживе — давно відомо!)
У 1366 році літописці записали, що молодий князь Дмитрій Іванович (пізніше, після відомої перемоги на Куликовому полі, він стане Донським) зі своїм двоюрідним братом і союзником Володимиром Андрійовичем «и со всеми бояры старейшими сдумаша ставити город камен Москву, да еже усмыслиша, то и сотвориша. Toe же зимы повезоша камение к городу...».
Загалом довжина стін Кремля досягла двох тисяч метрів, було споруджено дев’ять башт, в тім числі п’ять проїзних з воротами. В бік сучасної Красної площі вели три проїзні башти, до берега Неглінної вели Боровицькі і Троїцькі ворота. Від останніх через Неглінку був перекинутий перший в Москві кам’яний міст. Величезну за тим часом кам’яну фортецю, на спорудженні якої трудилися дві тисячі чоловік та ще й пригнані навколишні селяни з кіньми, спорудили всього лише за рік.
І тоді ж на її стінах з’явилися гармати. А з’явившись — «заговорили» — Кремль за свою історію витримав не один штурм.
Звідтоді, як виникла Москва камен, її і стали звати білокам’яною.
І пролягли від Москви на всі сторони світу дороги — на захід вела Волоколамська. Сходилися дороги в центрі міста, утворюючи перші радіальні вулиці, що вели від Кремля на виїзд з Москви. І головною була Велика вулиця (нею і в’їжджатиме до Білокам’яної цариця Марина Юріївна).
Новий Кремль, ще більший, буде споруджено у 1485—1495 роках і разом з системою оборони та ровом — глибиною від 8 до 12 метрів (дво-триповерховий дім!) і шириною зверху до 35 метрів — завершать у 1516 році італійські майстри. Коли у 1525 році з Москви буде послано до Римського Папи посла, то з його слів запишуть, що Москва — «це — найславніший із усіх городів Московії, як по своєму розташуванню... так і... з-за зручного розташування рік, багатства помешкань і гучної відомості своєї як вельми укріпленої фортеці». Міські будівлі тяглися довжиною тільки берегом Москва-ріки на п’ять миль. Будинки загалом дерев’яні, але вони просторі, великі і не занадто низькі. Колоди величезні привозилися для них з Герцінського лісу. Майже всі будинки мають при собі окремі сади, як для користування овочами, так і для задоволення, від чого рідко який город є таким великим по своїй окружності. В кожному кварталі є окрема церква, а на видному місці знаходиться храм на честь Богородиці Діви... У головній частині града впадає в ріку Москву річка Неглінна, яка рухає зернові млини. При впадінні ця річка утворює півострів, на краю якого споруджена мистецтвом і талантом зодчих дивовижно красива фортеця з баштами і бійницями... Майже третина міста омивається двома річками, раніше була оточена широким ровом, наповненим водою, що її провели із тих же річок...»