Марина — цариця московська

І обидві вмовкли, цариця і її старша фрейліна. Карета похитувалась, підстрибувала на нерівностях — здавалося, що дорога з них лише і створена, — і швидко їх заколисала, і вони обидві, притулившись одна до одної — цариця і її служка, — смачно похропіли...

Біля Дорогобужа весільний поїзд цариці Марини зу­стрів кравчий царя князь Ликов і передав листа, у якому цар Дмитрій «радувався щасливому в’їзду пана воєводи і цариці, жони своєї, в державу свою». А ще передавав, що «при потребі наказано забезпечити їм усілякі зручності в дорозі». І що він «з радістю чекає їхнього приїзду».

Невдовзі в дорозі вигулькнув і посол Афанасій Власьєв, який було покинув весільний поїзд цариці ще в Смолен­ську і помчав наперед із невеликим загоном, безперестанно міняючи коней, — аби порадувати царя, що жона його вже в Смоленську, який «зело здорово вітав свою царицю».

І вигулькнув теж із посланням царя Дмитрія Івановича, у якому той просив воєводу Юрія Мнішека, аби він «принаймні, на ста конях приїхав раніше до Москви для того, аби усно обговорити приготування до весілля та інші церемонії...». Заодно посол привіз Марині нові «дуже багаті дарунки» від свого повелителя. Зокрема й «брильянтову корону і пов’язку на шляпу». А знаючи пристрасть Марини до перлів, передав їй через посла «чотири нитки великого східного жемчугу і кілька десятків трохи менших». А ще передав пару золотих годинників — «одні у барані, другі у верблюді», аби ясновельможна могла рахувати години й хвилини, які ще лишалися до зустрічі з її любим мужем, котрий з великим нетерпінням чекає її у Москві.

Марина була задоволеною.

Воєвода Юрій Мнішек теж.

У Вязьмі він залишив дочку, а сам з великою охороною і найближчими родаками помчав до Москви — вирішувати з царем питання вінчання й коронації. У Вязьмі цариця Марина зі своїми людьми зупинилася на два дні, де взяла участь у святкуванні Пасхи і звикала до звичаїв Московії. Як свідчитиме один з її супутників, цариця бояр, які її супроводжували від Смоленська, обрадувала парою крашених яєць «и вышитыми платками от своей руки», а кращих служилих людей «одарила очень красивым куском полотна». Заодно веліла на честь її прибуття до Вязьми повипускати з тюрем в’язнів, аби вони змогли помолитися за її подальшу дорогу до Москви.

Поселили її в резиденції царя Бориса Годунова. (Марина весело сміялася: уявляєте? Я в палаці Годуна!) Там вона мала відпочити з дороги (від щоденного трясіння в кареті вже боліло все тіло) й очікувати вістей од батька, який зі своїми людьми був у Москві.