Марина — цариця московська

Вже в передмісті пана воєводу, який їхав на тому подарованому коневі з позолоченим сідлом (наче полководець вступав у щойно захоплене місто), зустріли з поклонами найзнатніші дворяни та бояри московські — їх було буцімто аж... «Аж до полутора тысяч». Це хіба ж так потішило пана воєводу і налаштувало його на урочистий лад та піднесені думки про власну персону. Особливо коли пан воєвода дізнався, що його зу­стрічає «сам» боярин Петро Басманов, найвпливовіший серед бояр і особистий друг царя. Приємно було й те, що боярин вирядився в гусарський костюм, аби потішити пана воєводу. Басманов їхав на коні поруч з воєводою і розказував йому, як його величність зрадіє, коли нарешті побачить у Кремлі батька своєї жони...

Історія зберегла свідчення, що саме тоді через Москва-ріку був наведений «дивовижний міст», зроблений «винахідливо, без опор, а тільки на одних канатах». До Кремля польські гості їхали крізь стрій «вершників, досить пристойно зодягнених», які стояли у два ряди і вітали пана воєводу як найдорожчого гостя.

Пан воєвода таким прийомом був здорово потішений і тільки вертів навсібіч головою, дивуючись, які знатні люди його зустрічають і щиро вітають. Збереглися також свідчення, що в день приїзду панові воєводі дали відпочити з дороги і на знак прихильності й приязні прислали багаті яства і напої з царського столу — Юрій Мнішек схвильований і захмелілий бенкетував чи не до ранку. Тим більше, його розважав один з найближчих до царя служителів князь Іван Хворостинін, який приїхав «провідати пана воєводу та виявити радість з приводу його приїзду в царство його Московське». Князь і воєвода не стомлюючись чаркували, а потім, відкинувши всякий етикет, обнялися — на знак братства між двома народами — польським та московським — і затягли на все горло якусь пісню... Що то була за пісня, вони й самі не знали, адже пан воєвода щось співав по-своєму, по-польськи, а князь затягував на свій, на московський лад, але обидва залишилися один одним дуже задоволені...

Другодні воєводу, який тихо стогнав від всеношної, проведеної за бенкетним столом, урочисто провели до Кремля — наче посла якої-небудь іноземної держави (пан воєвода вкотре був потішений і зворушений чи не до сліз). В царських палатах воєводу зустрів Дмитрій Іванович, новий руський цар. Як свідчать очевидці, він сидів «на троне, в одеянии, украшенном жемчугом, драгоценными камнями, в высокой короне, со скипетром в правой руке». Це ж треба, подивувався воєвода, який пам’ятав Дмитрія зовсім іншим, коли він як простий смертний жив у нього в Самборі, і вони чи не щодень зустрічалися, і воєвода тоді царевича по-панібратськи, ляскав рукою по плечу й частенько називав його просто Дмитром... Тепер же перед ним був зовсім інший «Дмитро», до якого боязко було й підступитися, — ліворуч і праворуч трону, на якому возсідав цар, товпилися в пишних вбраннях верхові (себто двірцеві) бояри та дворяни. На прийомі також був присутній Патріарх Московський, увесь Освячений собор, вся Боярська дума і всі знатні і найзнатніші бояри — прийом відбувався в Грановитій палаті Кремля.