ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Охоронці заявляють, що 5486-й не заслуговує на дострокове звільнення, бо «написання листів він перетворив на жарт і загалом не співпрацює з охоронцями». Коли його попросили пояснити свої дії, ув’язнений 5486 відповідає: «Я знав, що цей лист несправжній... він таким і не виглядав...».
Охоронець Арнетт, який до цього тихо спостерігав за процесом, не може не перервати: «Охоронці сказали тобі написати листа?». Номер 5486 ствердно відповідає, й Арнетт продовжує: «Хочеш сказати, що охоронці сказали тобі написати листа не від свого імені?».
Номер 5486 здає позиції: «Ну, може, я не так висловився...».
Та Арнетт не здається. Він зачитує свій звіт комісії: «Поведінка 5486-го поступово погіршувалася... Він став жартівником і блазнем».
«Тобі це все смішно?» — наполегливо запитує Карло.
«Усі [в кімнаті] усміхнулися. Я не усміхався, поки вони не почали», — захищається 5486-й.
Карло зловісно заявляє: «Усі, крім тебе, можуть усміхатися — вони ж удома ночуватимуть». Проте він все одно намагається не бути таким конфліктним, як учора, і ставить низку провокативних запитань: «Якби ти був на моєму місці, з наявними доказами, зі звітом працівників, що ти зробив би? Як вчинив би? Як діяв би? Що, думаєш, було би правильним для тебе?».
В’язень відповідає ухильно, не зачіпаючи прямо ці складні нюанси. Після ще декількох запитань від інших членів комісії роздратований Прескотт відпускає його: «Думаю, ми достатньо побачили, і ми знаємо, що робити. Не бачу сенсу витрачати час».
Ув’язнений дивується, що його так різко відпускають. Очевидно, він справив погане враження на тих, кого мав переконати підтримати його позицію — якщо вже не на цьому слуханні, то на наступному. Цього разу йому не вдалося діяти у своїх найкращих інтересах. Курт наказує одягнути йому наручники й мішок на голову і посадити на лавку в коридорі чекати закінчення розгляду наступної (і останньої) справи, а потім усіх відведуть у підвал, і в’язничне життя триватиме далі.
СЕРЖАНТ. ОПІР МАТЕРІАЛУ
Останній ув’язнений, який постає перед комісією, — це «Сержант», номер 2093, який, відповідно до типажу, сидить рівно на високому стільці: груди випнуті, голова відхилена назад, підборіддя підтягнуте — ідеальна військова постава, як я її уявляю. Він просить про дострокове звільнення, щоб отримати змогу використати свій час «продуктивніше», далі зазначає, що «виконував усі правила з першого дня». На відміну від своїх колег, 2093-й не хоче відмовлятися від оплати в обмін на дострокове звільнення.
«Якби я втратив зароблені гроші, це було б ще суттєвішим марнуванням часу, ніж уже є». Він додає, що така порівняно невисока платня майже не відшкодовує затрачений ним час.
Прескотт прискіпується до нього за те, що той не видається «щирим», що продумав усе наперед, що не є безпосереднім і що використовує слова, аби приховати свої справжні почуття. Сержант вибачається, що справив таке враження: він завжди говорить те, що має на увазі, і намагається чітко артикулювати те, що хоче донести. Це заспокоює Карло. Він запевняє, що комісія на чолі з ним самим розглядатиме його справу дуже серйозно, а потім хвалить за хорошу поведінку у в’язниці.
Перед закінченням розмови Карло запитує Сержанта, чому той не попросив дострокового звільнення, коли ця нагода надавалася всім в’язням першого разу. Той пояснює: «Я просив би дострокового звільнення першого разу, якби менше в’язнів подали заяву». Він відчував, що іншим арештантам важче дається в’язничне життя, ніж йому, і не хотів, щоб його заява стояла вище за інші. Карло м’яко докоряє йому за такий прояв блискучого благородства, яке, на його думку, є грубою спробою впливу на судження комісії. Сержантове здивування очевидно показує, що він і справді мав на увазі те, що говорив, і не намагався вразити комісію чи когось іще.
Це явно інтригує Карло, він наміряється дізнатися про особисте життя цього молодика. Прескотт розпитує про Сержантову родину, дівчину, яке кіно йому подобається, чи любить без поспіху з’їсти ріжок морозива — усі дрібні деталі, які разом складають унікальну ідентичність.
Сержант спокійно відповідає, що дівчини не має, рідко ходить до кінотеатру, любить морозиво, але останнім часом не міг дозволити собі його купувати. «Я лише скажу, що після того, як я відходив літню чверть у Стенфорд і ночував на задньому сидінні авто, мені трохи важко було спати тут першої ночі, бо в’язничне ліжко надто м’яке, і їв я тут краще, ніж останні два місяці, і мав більше часу відпочити, ніж останні два місяці. Дякую, сер».