ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Він розповів мені про свої нічні кошмари, коли очікував щорічних слухань комісії з умовно-дострокового звільнення, де в’язні мають лише кілька хвилин, щоб представити своє звернення кільком членам комісії, які, схоже, абсолютно не звертали на них уваги, гортаючи товсті теки, поки ті виступали. Можливо, деякі з цих тек навіть стосувалися не того в’язня, що стояв перед ними, а наступного в черзі, і в такий спосіб вони економили час на читання. Якщо запитують про обвинувачення чи будь-що негативне з досьє, то майже сто відсотків, що дострокове звільнення відкладуть ще принаймні на рік, бо виправдання за негативне минуле не дає змоги описати будь-яке позитивне майбутнє. Розповіді Карло просвітили мене щодо певного типу озлобленості, яку така безпідставна байдужість здебільшого викликає у в’язнів, коли їм відмовляють у достроковому звільненні рік за роком, як це сталося з ним[103].
Утім, які важливіші уроки можна засвоїти з таких ситуацій? Обожнюй силу, зненавидь слабкість. Домінуй, не домовляйся. Бий першим, коли підставляють другу щоку. Золоте правило — це для них, а не для нас. Влада править, правила — це влада.
Такі самі уроки засвоюють хлопці, у яких був жорстокий батько: половина з них потім самі стають такими, застосовуючи насилля до дітей, дружин, батьків. Можливо, половина ідентифікує себе з агресорами, тому й продовжує насилля. Інші ж ідентифікують себе зі скривдженими і відкидають агресію заради милосердя. Проте дослідження не допомагають нам передбачити, хто зі скривджених дітей стане кривдником, а хто — милосердним дорослим.
Час демонструвати силу без милосердя
Мені пригадується класичний приклад, який навела Джейн Елліотт — учителька початкової школи, коли пояснювала своїм учням суть упереджень і дискримінації, пов’язавши колір очей дитини й високий чи низький статус. Коли блакитнооким надавали привілейованого статусу, вони з готовністю брали на себе панівну роль у ставленні до їхніх карооких однокласників, навіть ображали їх фізично і вербально. Ба більше, їхній новонабутий статус впливав на поліпшення їхніх когнітивних функцій. Коли блакитноокі були на висоті, то поліпшували свої результати з математики та правопису (статистично вагомо, згідно з моїм аналізом оригінальних даних Елліотт). Такою ж значною мірою результати тестів «нижчих» карооких знижувалися.
Та найбільш приголомшливий аспект експерименту із третьокласниками з Райсвілла (штат Айова) — це зміна статусів, яку вчителька запропонувала наступного дня. Місіс Елліотт сказала класові, що припустилася помилки. Насправді істинним є протилежне твердження: карі очі кращі, ніж блакитні! Це був шанс для тих, хто досі зазнавав усіх негативних наслідків дискримінації, проявити милосердя. Нові результати тестів показали вже кращі результати у карооких і гірші — у блакитнооких. А як щодо уроку милосердя? Чи зрозуміли новопіднесені кароокі біль загнаних, менш успішних, тих, хто опинився у становищі підлеглого, в якому вони були ще день тому?
Жодного розуміння не було! Кароокі віддавали сповна, що отримали. Вони домінували, принижували, ображали колишніх блакитнооких кривдників[104]. Схожим чином історія показує безліч ситуацій, коли більшість тих, хто втік від релігійних переслідувань, потрапляючи в приязне і безпечне середовище, починають виявляти нетолерантність до представників інших релігій.
Повертаючись до кароокого Карло
Далі дуже поверховий огляд питань, дотичних до значної трансформації мого колеги, коли йому дали владну позицію голови комісії з умовно-дострокового звільнення. Спочатку він справді чудово імпровізував, це було як соло Чарлі Паркера[105]. Він на ходу придумував деталі злочинів і минулого в’язнів — просто на рівному місці. Він робив це без сумнівів чи коливань, із завзятою впевненістю. Проте з часом, схоже, він дедалі сильніше і переконливіше захоплювався своєю новою владною позицією. Він був головою комісії з умовно-дострокового звільнення Стенфордської окружної в’язниці, влади якого боялися арештанти і до слів якого прислухалися колеги. Щойно він отримав привілейовану посаду з можливістю поглянути на світ очима всевладного голови комісії, забулися роки страждань, пережитих цим колишнім упослідженим в’язнем. Виголошена колегам наприкінці слухань промова Карло відкрила душевні муки та відразу, які вселила в нього ця разюча трансформація характеру. Він став гнобителем. Пізніше того самого дня після вечері Прескотт зізнався: йому було огидно через свої слова і повне злиття з роллю.
103
Я відвідав багато слухань комісій з умовно-дострокового звільнення у Вакавіллській в’язниці (Каліфорнія) у межах проекту громадського захисту, на чолі з адвокатськими бюро Сиднея Волінського з Сан-Франциско. Проект розроблено з метою оцінки функціонування комісій з умовно-дострокового звільнення в системі невизначених термінів, яку на той час хотів відмінити Каліфорнійський пенітенціарний Департамент. У цій системі судді могли замість фіксованого терміну обмеження волі встановити межі терміну покарання, наприклад, від 5 до 10 років. Проте зазвичай ув’язнені відсиджували верхні межі покарання.
Мені було лячно і сумно спостерігати, як кожен в’язень відчайдушно намагається переконати комісію з двох людей, що він заслуговує на дострокове звільнення,—і він має вкластися в кілька хвилин відведеного на його справу часу. Один з членів комісії навіть не звертав уваги, бо читав файл наступного ув’язненого зі щоденного довгого списку претендентів, а інший, можливо, вперше пробігав очима досьє цього в’язня. Якщо в достроковому звільненні відмовлено, то найчастіше в’язень мусив чекати цілий рік до наступного слухання своєї справи. Мої нотатки показали, що основним індикатором імовірності дострокового звільнення була тривалість розмови, що залежало від першого запитання. Якщо воно стосувалося минулого—подробиць злочину, потерпілого, суду чи проблем у в’язниці,—дострокового звільнення не буде. Проте якщо питали, що в’язень робить нині для того, щоб вийти на волю, чи які його плани після звільнення, то шанси на дострокове звільнення зростали. Можливо, член комісії вже прийняв рішення і тепер тільки влучними запитаннями несвідомо акцентує увагу на минулому злочині, щоб зробити очевидним те, чому цей в’язень не заслуговує виходу на волю. Проте якщо в справі в’язня він знайшов щось, що йому сподобалося, то зосередженість на майбутньому в’язня дає тому кілька хвилин для підтвердження позитивного враження.
104
Дослідження описане в книжці: W. Peters, A Class Divided, Then and Now. Expanded Edition. (New Haven, CT: Yale University Press, 1971/1985). Пітере брав участь у відеозйомках обох відзначених нагородами документальних фільмів—ABC News «The Eye of the Storm» (доступний з Guidance Associates, New York) і його продовження PBS Frontline «А Class Divided» (доступний онлайн: www.pbs.org/wgbh/frontline/film/class-divided).
105
Чарлі Паркер (1920-1955)—американський джазовий саксофоніст і композитор.—Прим. ред.