Авантюра XL
- Автор: Чапай Артём
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-886-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Авантюра XL». Краткое содержание книги:
Нове видання доповнено оповіданнями про те з подорожі, що не ввійшло до першої публікації. Написано в експериментальному стилі, з відчутними впливами інтернету й молодіжного сленгу.
Попри ніч, заходили й виходили відвідувачі. Переважно це були суворі неголені далекобійники. Але ще я помітив кількох людей, не схожих на водіїв. Двоє чи троє старших за мене чоловіків із дорожніми сумками — одному з них явно за п’ятдесят. Чоловіки були не схожі й на безтурботних шукачів пригод, яким донедавна вважав себе я сам.
Крім білих, у найтемнішому кутку сиділи двоє дуже молодих мексиканців, ще майже діти, в однакових новісіньких зелених куртках. Куртки були легенькі, не зимові.
Час від часу я й решта виходили з кафетерію на заправку чи стоянку й намагалися напроситися далекобійникам у компанію. Ті суворо, але без ворожості, відмовляли. Водії заводили свої велетенські фури, і важкі машини з тихим гуркотом двигунів і низьким посвистуванням ресор вирушали в темряву.
Білі чоловіки намагалися триматися кожен сам по собі: «Я не такий, як вони, — я просто тимчасово опинився у скрутному становищі». А з мексиканцями я таки заговорив. Тихо й іспанською.
— Ви щойно перейшли кордон, правда?
— Так, через Ріо-Браво, — довірливо сказав старший з підлітків.
Ріо-Браво — мексиканська назва річки, яку американці називають Ріо-Ґранде.
— Узимку? — Я аж здригнувся.
— Та там неглибоко.
Старший підліток показує рукою рівень води, трохи нижче своїх колін.
— Ну, будьте обережні. Мене вже сьогодні перевіряла поліція. Але в мене є віза. — Останнє речення, несподівано для мене самого, прозвучало з якоюсь ніби гордістю. Мені стало соромно.
Хлопці були із села неподалік Ґвадалахари. Рідні брати. Чому їхні зелені куртки однакові, новісінькі та не відповідають сезону, я не запитав. Усі подорожні й далі часом виходили з кафетерію та напрошувалися на «райд» до чергового далекобійника, який із тихим низьким свистом зупинявся на заправці чи стоянці позаду. Брати-мексиканці добирались аж в Атланту, де в них були родичі. Здається, вони не дуже уявляли, де та Атланта. Я був упевнений, що ці діти не доберуться.
Очі пекли: хотілося подрімати.
— Так, ану всі вимітайтеся! — Усі подорожні в кафетерії давно чекали, коли це прозвучить. Ранкова прибиральниця вже мила підлогу під нашими ногами. Касирів стало двоє.
— Але ж я… — почав кожен із нас. Ми вже давненько, впавши у відчай, не виходили до далекобійників, а грілися в кафетерії. Ми кимарили, притулившись головами до стін, не наважуючись відверто спати в кафе.
— Вимітайтеся, — повторив касир, — бо те, що ви зараз робите, — це loitering!
Я, іноземець, ніколи не розумів точно це суто американське поняття. Loitering — це коли ти незаконно, на думку власника чи його представників, перебуваєш на приватній території. Але, на відміну від trespassing, на цій території тобі перебувати в принципі дозволено. Як-от у магазині чи на тротуарі. Чи в кафетерії заправки.
— Це не loitering! — мляво відбивався я, поки касир штовхав мене в плечі. — Я клієнт! Я купую! Я саме збирався купити ще кави!
Не допомогло. Касир вигнав усіх. Далекобійники останні півгодини не заходили.
— І не вештайтесь на заправці! А то викличу поліцію!
Слово «поліція» подіяло миттєво. Кожен із нас тихо занурився в засніжену пітьму за межами освітленого прямокутника стоянки.
Пухкий свіжий сніг за ніч укрив дорогу на півтора дюйма. Тут і там уже неголосно гули басом і мигали жовтими лампочками снігоочисники. Було ще темно, але ранок наближався.
Я був такий обурений, що аж перехотів спати. Мене вигнали, як якогось бомжа! Як усіх цих людей! Але ж я…
Я стишив крок і врешті зупинився.
Але ж я — що?
Кожен із нас зневажав інших: це через них вигнали мене. Мене сприйняли за такого ж лузера, як вони.
Кожен пішов сам.
І тільки мексиканські брати-селяни — удвох.
Illegal Elvin
Ми познайомились із Елвіном у лютому 2007 року в чорному кварталі Нового Орлеана. Я тоді жив у приміщенні колишньої католицької школи Святої Марії. Після урагану Катріна St. Mary’s став одним із центрів допомоги спільноті.
Елвіна спрямували до мене, бо я розмовляв іспанською. Він англійської не знав.