Авантюра XL

— Приїжджай до нас, в Естелі. — Він написав на папірці адресу й телефон. — Вілла велика. Поживеш — безкоштовно, звісно, — подивишся, як ми живемо. Mi casa es tu casa. Мій дім — твій дім.

Його сестра, донья Елеонора, перезирнулася зі своїм чоловіком. Обоє були огрядні, на відміну від збитого, але в гарній формі Тоні.

— А заодно і робота є. — Тоні помахав виделкою з наколеним шматком біфштексу, поклав м’ясо до рота й запив кока-колою. — Ми думаємо басейн копати.

Донья Елеонора знову перезирнулася зі своїм чоловіком.

— Ось Алехандро буде відповідальний, — вів далі Тоні, не помічаючи. — Він у нас теж інженер. Правда?

Алехандро скромно потупив очі. Це був той красивий юнак, який сидів біля мене в пікапі.

Вони висадили мене в Себако. Я зберіг папірець із адресою й телефоном, але не збирався дзвонити. Я досить довго пробув у Латинській Америці, щоб відрізняти справжні запрошення від умовних.

Квартира, яку Керрі знімала в Матаґальпі, виявилася замкненою. Я лишився чекати під будинком. Сутеніло. Я сидів під стіною на рюкзаку. Стемніло. Почався дощ. Я підвівся, щоб сховатися під вузьким козирком даху. Дощ перейшов у зливу. Вода відбивалася від бруківки й хлюпала на мене. Нижче від колін ноги були мокрі.

Праворуч відчинилися двері, з них визирнув літній чоловік. Зараз буде проганяти, подумав я.

— Заходьте, — сказав він.

Я мовчки підняв рюкзак і пішов за ним. Чоловік горбився. Він провів мене довгим темним коридором у вітальню, де стояло кілька старих крісел. Оббивка була потерта.

— Лягайте тут. — Чоловік показав на вузьку кушетку, на ній уже була постіль.

— Дякую! Щиро вам дякую, сеньоре! — Я закивав головою.

Він мовчки махнув рукою на прощання й вийшов. Я роззувся, виніс мокрі черевики до вхідних дверей, роздягся й ліг. Слухав дощ.

Коли я прокинувся й заходився збиратися, на звуки прийшов маленький хлопчик і вивів мене надвір.

Удень приїхала на моторолері Керрі.

— You and Simon ended up badly? Ви з Сімоном погано закінчили? — У її очах були сльози.

Вона залишила мені ключ, бо сама на тиждень їхала у віддалене гірське село Амістад.

— Потім можна замкнути, а ключ пропхати під двері.

Я зрозумів, що мене не повинно тут бути, коли вона повернеться. Два дні сидів у квартирі чи тинявся Матаґальпою. Вітався з місцевою проституткою: нас із Сімоном познайомили з нею на якійсь п’янці минулого разу. Тепер подумував купити її, так самотньо було. Доларів п’ятнадцять іще лишалось. Але ця жінка викликала в мене неприязнь як людина.

На третій день я зателефонував у посольство України в Мехіко, яке відповідало й за Центральну Америку. В Нікараґуа дешевий міжнародний зв’язок voice over IP, звідси я колись навіть уперше за рік дзвонив батькам.

— Embajada de Ucrania[86].

— Д-добрий д-день. — Язик погано мене слухався, бо за рік відвик від української.

— Добрий день. — Я сподівався дружності, бодай здивування, але голос був безбарвним. Я уявив, як дипломат років тридцяти в діловому костюмі тримає слухавку, сидячи в шкіряному кріслі прямо й не рухаючись.