Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя

Серед прибулих кадрів було багато людей добрих, сердечних, які із розумінням сприймали ситуацію, із щирим співчуттям ставилися до місцевих. Проте було і чимало набундючених індюків, які дуже високо тримали хвоста і з явною зневагою ставилися до корінних, як до меншовартісних.

Наша красуня-княгиня була вельми принциповою, суворою, але водночас справедливою, дуже доброю і співчутливою. Знайомство і зближення нашої родини із новою господинею Небесі відбувалося за дещо незвичних обставин.

…Погожого літнього дня наша мила Катерина, оглянувши на Ловачці виноградники, спускалася донизу. А тут, поблизу, у долині святого Івана, так називали у народі широку улоговину між виноградними схилами — росла дуже парадна черешня. Може тому, що росла вона єдиним деревом на весь довжелезний схил, черешня виглядала розкішною, пишною і гоноровою. Вона здавалася райським птахом павичем, який присів на хвильку перепочити по дорозі між грішною землею і садами Едему. А ще славилася черешня плодами неймовірної величини — майже як сливи-ренклоти, із запахом ванілі і смаком перезрілого абрикоса. Ось до цієї черешні і взяла курс наша княгиня — звісна річ, не вклонитися черешні за її достоїнства, а поласувати плодами. Проте бідна агрономша не знала, що перед цим до дерева уже навідалася і баба Фіскарошка. Теж, ясна річ, не воздати хвалу дереву за його красу. Йшла собі навпрошки через Ловачку до Мукачева дещо набазарувати. А хто чув, аби сільська жона йшла до вароша на базар із пустими руками. Баба враз закасала фартух і взялася хутко рвати із нижніх гілок черешні. А вони, нівроку, вродили рясно, якби дерево цілий рік медом кормили. За якісь півгодинки баба, як саранча, обчистила всі нижні гілки. Зав’язуючи акуратно величезний фартух черешень, баба вже взялася було рахувати гроші, що виторгує за плоди… Коли побачила: із Ловачки, наче закохана лебедиця, пливе собі, гойдаючи поставою, Катерина-княгиня. Серце Фіскарошки зі страху враз задудуніло кулеметом. Притьмом схопила клунок із черешнями і заховала його під ліщиновий кущ. А сама, прудкіше білки, миттю вискочила на черешню і швидко-швидко полізла на самий вершок і причаїлася, як фазаниха, у густому межигіллі. До слова, моя дорога Фіскарошка до останніх судних днів своїх могла легко забратися на будь-яке дерево і дати в цьому фору будь-кому із молодих.