Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
Далі всі обернулись спиною до діда, зігнулись, почали плескатись у сідниці і хором скандувати:
І так прокричали разів зо десять! Дід, великодушно хитаючи головою, мило посміхався і мовив до мене:
— Позерай лем, синку, як наші люди файно демонструють свої образовані пролєтарські морди! — тицьнув на голі сідниці.
Наче почувши дідові кпини, Гебельс знову скрикнув, колона підхопилась, вишикувалась і рушила далі. На цей раз Карл Маркс заграв марш «Віхрі враждєбниє вєють над намі». Бразильські активісти гордо підняли голови і, з пролетарською ненавистю дивлячись у бік діда, гордо заспівали:
Коли колона вийшла із Сигута і зникла між першими хатами Росвигова — передмістя Мукачева, дід раптом впав під дерево на коліна, підняв до небес очі і з відчаєм запитав:
— Боже праведний, скілько живу і себе пам’ятаю, вони, — дід глянув у бік Росвигова, куди попрямували бразильські революціонери, — вони постоянно йдуть у Мукачево на мітинги і демонстрації… лем під різними прапорами. Яка би влада не була, їм усе свято — головноє своєвременно змінити прапори! А я, як тот черв’як, постійно коплюся тутки у землі. Яка би влада не прийшла — у мене єдна і та ж мотика і лопата! Та ци є, Боже великий, правда у сьому світі?!
Потім дід опустив голову… помовчав, наче пильно вслухаючись у небеса. Мовчки поворушив губами і раптом твердо комусь невидимому, кого чув і бачив тільки він, сказав:
— Так, Господи праведний: тілько у муках… тілько тяжкими трудами і праведними ділами ми заробляємо собі тутки на землі, царство твоє небесне!
…Набагато спокійніше і більш по-філософськи віднеслися до сов’єтсько-колгозного життя на другому боці моєї родини — колоритні і завжди оптимістичні Данки. Приміром, коли до нас заходив хтось із нової влади і запитував, яке ставлення до колгозного ладу, Фіскарошка, плескаючи руками, аж захлиналася:
— Йой, мали би’сьте долю, так смачно жиємо теперички при сов’єтській власті, як пітята під квочкою. Добре нам, гладко нам, як послі першого погара солодкого винця. Айбо ще май-май ліпше тому, хто не кашляє!..
Якось мої дорогенькі нянько запитали:
— Мамо, што тото ви, до міндена, усе квочите про то, што добре жиється тому, ко не кашляє?
— А што — хіба не правда? Тепер, ко не кашляє, може цілими ночами красти кілько лем хоче! Головноє, аби лем ніхто не чув, а увидіти у темноті — не увидить! Так што, дорогий синку, тепер головноє сокотитися, авби десь не простудитися.
А дідо Соломон у відповідь на всі удари судьби взагалі говорив: «У житті здравомислящого чоловіка може бути лем єдна страшна трагедія: коли за душою немає ані копійки, а випити до смерти хочеться!»
І говорили із легкістю про нове життя мої дорогі Фіскарошка й Соломон не випадково. Річ у тім, що створювався колгосп на Небесі за дещо незвичних обставин. Скажімо, у Палестині, Ватікані, Бразилії, на Балканах — землю і худобу усуспільнили під мудрим керівництвом комуністичної партії одразу по кількох роках од визволення Закарпаття. А ось про Небесі колективізація якось призабула. Одні подейкували, що на присілку й так нидіє жеброта і що з вошливих візьмеш — десяток гектарів садів і виноградників. Інші поговорювали, що совєтській власті тяжко підніматися на Небесі. І як красномовний доказ тикали на перекинутий у ярузі перед присілком іржавий танк. Підбита мадярами ще у війну машина багато літ лежала уверх іржавим черевиськом у в’язкому болоті. Ніхто її звідси не прибирав і коли хтось із прийшлих запитував, що за оказія у ярузі, сельчани відповідали: «То сов’єтська власть лізла на Небесі, перевернулася, виматюкалася, плюнула і вернулася назад».
Як би там не було, але ми, небесники, були людьми не колгозними, вільними і це вельми тішило наше самолюбство. Пригадую: ще на початку 50-х років ми, бувало, йдемо із бабою до Палестини, де проживав її двоюрідний брат Симко Лилик на прізвисько Карл Маркс… Прошкуємо повз колгоспне поле, де палестинці чипіють із мотиками над шнурочками кукурудзи. Баба йде, гордо піднявши голову, наче її щойно коронували на англійську королеву, і замість вітання звисока рече:
— Задурно робите!.. задурно робите!..
— Правду маєте!.. правду маєте, гута би вас заморила! — дружно відповідають їй палестинські колгозники.