Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
Під наспіх збитим колгоспниками дерев’яним наметом, наче столітній циганин, глибокодумно курив самогонний апарат. Із його гачкуватого, як у турка, носа по нитці капали: «бабині сльози». Біля намету, притулившись ніжно один до одного, як молодята, у глибокім і праведнім сні хропіли дід із бабою. По двору, сердито гелгонячи, наклювавшись виварених сливових рештків, заточуючись і присідаючи на тяжкі сідниці, бродили войовничі гуси. Найбільший гусак, певне найп’яніший, лежав поруч із бабою, поклавши на її черево голову. На дідових грудях дрімала мудро кішка, а в узголов’ї примостився пес і теж по-філософськи куняв. Завбачивши пришельців, п’яні гуси пробували рвонутись в атаку, але, не пробігши й двох кроків, гордо, як римські легіонери в бою, падали, підкошені сливовицею на землю.
— Што ето за цірк на шаріках? — нарешті спромігся видавити із себе мукачівський начальник.
— Матір вам душу, вставайте, бо вас фрас возьме! — почав трусити сплячими голуб’ятами Гебельс.
Дід смачно цмокав у сні губами і по-ангельськи усміхався, а баба, як молотарка, фурчала і дуже матюкалася. Врешті-решт, дійшовши тями, Фіскарошка глянула на гостей, невимовно зраділа і сокровенно повідала:
— І-ї-їй, ороньові ви мої легіники, така ядрена, як смола горяча, як божа ружа… пахняча…
— Хто? — запитав Гебельс.
— Як хто? Паленька… сливляночка — текла би з каждого камінчика і травички, і росички. Но та тепер погостимося із вами, солодкі ви мої.
І баба хутко похопилася за стаканами. Але мукачівський пан дуже розсердився і почав вимагати звіту про колгосп — де люди, що вони уже зробили? На це баба із вдячністю показала на величезну кіпу заготовлених дров, із неприхованою радістю розповіла, як колгоспники зібрали нам урожай… покосили отаву і звезли до хліва.
— Но, а пак нашо нам далше колгоз? — із дитячою невинністю розвела руки Фіскарошка.
Мукачівський начальник запалав злим вогнем і почав довбити Соломонові і Фіскарошці, що колгосп — це постійна, щоденна праця не на себе, а на державу, на народ.
— Здесь нєт розгільдяйства, п’янки, лодарства! Здесь только работа, работа і работа! — махав кулаком уповноважений.
— О та перебачте, товаріщь начальник, — мовила розчаровано Фіскарошка. — Ми з дідом свистали на таку церемонію… Ми у Богонька камінням не кидали, авби тяжко робити.
Тут баба глянула вгору такими очима, наче просила від небес підтвердження, що вони з дідом не мають перед Всевишнім гріха і тому нічого їх, двох голуб’ят, заставляти робити.
— Но, а ким ви себе хотіли би видіти у колгозі?! — не витерпів Гебельс.
— Ми би могли бути в колгозі, на крайній случай, як тепер кажуть, агітаторами, — заявила Фіскарошка. — Правда, най би Мішко був і далі головою, айбо ми би не робили мотиками чи косами, а лем співали і танцювали… Мішко би на бубні грав, а я дуже файно знаю чардаш виціфровувати.
Мукачівський начальник напівбожевільними очима дивився то на Фіскарошку, то на Гебельса, а потім бехнув собою на ковбицю біля самогонного апарата, зняв кашкета, обхопив голову руками і у глибокім відчаї заревів, як медвідь у хащі.
П’яний гусак, що перед цим спав на бабиному череві, заточуючись, причалапав до бідного уповноваженого і співчутливо поклав свою голову тому на коліна.
На цьому трагікомедія із усуспільненням Соломона і Фіскарошки і великим бажанням запрягти їх у колгоспний візок й спрямувати до світлого майбутнього, казки про яке так любить наш праведний народ, не закінчилася. Гебельс переконав уповноваженого, що Соломон і Фіскарошка — люди дуже активні, надійні, але стати ідейно-свідомими їм заважають пережитки тяжкого минулого фрасового капіталізму. А тому обох треба прийняти у партію, ідеологічно підкувати.
По недовгім часі моїх дорогих дідика і бабку запросили у Палестину, де знаходилася центральна садиба колгоспу.
Тут, у кабінеті партгенсека Гебельса, того дня приймали кандидатами у члени партії велику групу передових колгоспників. Серед них таке незбагненно-велике щастя випало Соломонові і Фіскарошці. Як і годиться у шляхетному товаристві, першою у партійний кабінет дали дорогу дамі, тобто Фіскарошці.
— Скажіть, будьте добрі, Маріє Штефанівно, чи знаєте ви, хто такий Карл Маркс? — запитав, поблажливо посміхаючись, партгенсек Гебельс.
Фіскарошка вмить розцвіла, як пасуля-бумбачка, і з радісним здивуванням вигукнула:
— Тать де би’м не знала. Як недобрі гроші знаю його. Але так само, як вас! — тикнула пальцем у бік президії.