Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
Проте прийшов невдовзі гаплик і нашій свободі. Як ведеться споконвік у славній історії: наші чесні і мудрі люди можуть пережити усі злигодні світу, включаючи і єгипетські прокази, окрім щастя сусіда. Недобрі палестинські, бразильські, аргентинські, балканські язики таки домоглися свого: одного дня, у саму Божу неділю, усі Небесі зібрали у колишній мадярській жандармерії. Небесники вискали, пискали, зуділи-дзумчали, як дрозофіли у бочці із почавленим виноградом. Уповноважений, як нині пам’ятаю, довго слухав, терпляче мовчав, а далі звернувся до присутніх із такими словами:
— Колхоз дєло добровольноє: «Кто нє хочет в колхоз, может спокойно себе єхать пахать в Сібірь, ілі, скажем, выращівать помідори на южний берег моря Лаптєвих!»
При цьому представник влади витяг із кишені пістолет і гримнув ним об стіл. Всі оніміли, пістолет поволі крутився на столі… Порожня зіниця дула, немов сатанинське око, бачилося, пронизує кожне серце і заглядає у найпотаємніші закамарки своїх жертв. Потрясіння було настільки великим, що сельчани навіть не ворохнулись, коли нанашка Гітлєрка зо страху голосно пукнула, добряче зіпсувавши повітря. Пістолет нарешті зупинився, і дуло вперлося прямо в чоло Соломонові. Дідові стало геть не по собі: навіть не страшно, а якось дискомфортно… так, ніби хтось підглядав, коли чоловік нужду справляє. Це почало його муляти, все тіло так засвербіло, ніби позаторішні воші просили опохмелитись. І Соломон не витерпів. Рішуче встав і, не відводячи очей від дула пістолета, сказав:
— Люди добрі, ви ци пам’ятаєте, што звідала Марту Четвертакову її Анця, коли виходила заміж?
— Тать пам’ятаємо… знаємо… хто би то забув! — почулося врізнолад з усіх боків.
— А пам’ятаєте, што Четвертачка відповіла своїй Анці? — запитав дід.
— Тать де би’сьмо забули!
— Но та тогди якого фраса торгуєтеся із владою! — дід показав пальцем на пістолет. — Най буде колгоз!
— Но та най буде! — розчаровано простогнали всі небесники і далися писати заяви.
Уповноважений був приємно вражений таким розгортанням дійства і після зборів запитав діда: які ж такі магічні слова сказала славнозвісна Марта Четвертакова своїй дочці, коли та заміж виходила.
— Знаєте, пане-начальнику, коли Анця виходила заміж, то перед першою брачною ніччю запитала Марту Четвертакову: «Мамко, а як мені спати із чоловіком: у будюговах ци без будюгов, то єсть — трусах ци без трусів?» На што Марта уповіла:
«Небого Анцько, як хочеш: у будюговах ци без будюгов, але всьо равно будеш видримбана».
Відповідь діда вельми потішила уповноваженого. Він щиро розсміявся і задоволено поплескав Соломона по плечу. З усього видно, мукачівський начальник виявився, на одміну від партійних єдиновірців, особою хоч і рішучою, проте неординарною, розважливою. Оцінивши ситуацію, а в ній і вчинок діда, уповноважений одразу й запропонував кандидатуру голови колгоспу — Соломона.
На влаштованій із цієї нагоди у нас гостині мукачівський начальник цілий вечір інструктував Соломона й Фіскарошку з організаційних питань колективного господарства. А наостанок пообіцяв повернутись через два тижні й оцінити зроблене.
Звичайно, ревні організатори колгоспного руху на Закарпатті Соломон, а особливо Фіскарошка, зрозуміли колгосп по-своєму.
Вже наступного дня баба, погрожуючи пістолетом, який, мовляв, у неї спрятаний у будюговах, зігнала з десяток небесників до нашого обійстя. Від імені голови колгоспу, тобто діда Соломона, Фіскарошка виголосила перед новоспеченими колгоспниками дуже палку політичну промову.
Облаявши дуже негарними словами всю світову «імперіалістичеську паскудь», вона твердо заявила, що віднині весь люд на Небесі буде трудитися тільки на благо народне. І тут же дала небесним колгоспникам перші колективні завдання: завезти до нашого обійстя на зиму дрова, вибрати нашу картоплю, виламати кукурудзу, обірвати фасолю й скосити всю отаву. Зібраний урожай весь перебрати й поскладувати у нашому обійсті.
Коли через кілька днів усе було зроблено, баба всіх погостила, красно подякувала і мовила:
— А тепер, неборята, беріть у руки гузиці і тікайте хоть до столиці, бо ми з дідом будеме варити паленьку.
Коли по двох тижнях уповноважений, як і обіцяв, навідався із секретарем парторганізації Крумпляником на прізвисько криволабий Гебельс до нашого обійстя, ледве із глузду не збіг і від побаченого аж почав заїкатися. Як на мене, картина виглядала не так вже й страшно, а скоріше навпаки: ідилічно, у ліпших закарпатських традиціях — ну такий собі народний кітч…